Романович

Ранковий потяг із Болоньї до Неаполя завжди гудів однаково. Металевий стик коліс, приглушені розмови пасажирів, запах гіркуватого еспресо з паперового горнятка. Марія сиділа біля вікна, поклавши долоні на коліна. Її пальці, колись тонкі й гладкі, які так легко пурхали клавішами рахівниці, а згодом комп’ютерного калькулятора, тепер стали сухими, з загрубілою шкірою навколо нігтів. Двадцять років … Читати далі

— Та розумієш, я виходила до магазину хвилин п’ятнадцять тому — усе було спокійно. А це повертаюся, дивлюся на твої двері… А вони привідчинені! Серце аж у п’яти пішло. Я погукала тебе — мовчання. Сама заходити побоялася, стою тут біля ліфта.  Коли мені обікрали квартиру, переривши все до останнього куточка, я стояла посеред хаосу й … Читати далі

— Ти навіщо взагалі перевірила виписку по рахунку? — занервував чоловік, ще не знаючи, що я вже бачила його нічне листування з сестрою. — Думала, платіж не пройшов. Зайшла в особистий кабінет. А там… Олеже, де чотириста п’ятдесят тисяч гривень? Це весь наш накопичувальний рахунок. Гроші, які ми відкладали Маші на перший курс інституту. Олег … Читати далі

— Подруга розповіла про свій невдалий досвід поїздки до іншого міста, і я просто дивуюся. Ніби ж доросла жінка, тридцять шість років, а досі не розуміє, що будь-яке побачення з незнайомцем — це свідомий ризик! Якщо вже йдеш на такий крок, треба бути готовою до будь-якого перебігу подій, а не чекати на казку з першої … Читати далі

— А може, до мене підемо? — запитав він якось занадто прямо, без зайвих прелюдій. Я спершу навіть не зрозуміла, чи він говорить серйозно, тому вирішила перевести все на жарт і посміхнулася: — Це натяк? Дякую, але ні.  Кожен новий похід на побачення за оголошенням у додатку перетворюється на справжнє випробування для нервів. Здавалося б, … Читати далі

Коли Галина у сорок років застібала блискавку на великій картатій валізі, руки в неї тремтіли. Це було тремтіння не від страху перед чужою країною, а від глухої, задавненої втоми, яка накопичувалася роками. Вона була абсолютно впевнена в одному: до Михайла вона більше ніколи не повернеться. Вони прожили разом майже двадцять років. Збоку їхнє життя здавалося … Читати далі

— Я подзвонила мамі, щоб поділитися радістю й сказати, що врешті їду у довгоочікувану відпустку. У відповідь — суха тиша, а потім байдуже: “Ну, вітаю”. Коли ж я запитала, чому в неї так змінився голос, мама лише відрізала: “А як мені радіти? До стелі стрибати?” Мене звати Олена, мені тридцять два роки.  Моєю єдиною мрією … Читати далі

Коли Соломія вперше отримала від свекрухи скатертину, вона навіть зраділа. Вони з Богданом щойно переїхали у власну двокімнатну квартиру в Тернополі, ще не встигли купити половину потрібних речей, а на кухні стояв старенький стіл, який Богдан привіз від бабусі. Пані Орися урочисто витягла з великої подарункової торбини світлу скатертину з вишитими волошками, розгорнула її просто … Читати далі

– Господине, солі не дасте? А то я забув купити, – на порозі стояв усміхнений чоловік. Олена мовчки пішла на кухню і відсипала йому солі в баночку. Повернулася, а він поряд стоїть. – А нічого у вас. Затишно – подивився він на всі боки. – Я вас запрошувала в будинок? Ні! Візьміть сіль і йдіть … Читати далі

— Моїй доньці виповнилося 18 років. Як вважаєте, це нормально чи дивно брати з неї 50% за оренду житла та комунальні? Я вважаю, що це цілком нормально, і саме так зараз і роблю у власній родині! Мене звати Ірина, мені сорок два роки. Я працюю менеджеркою з продажів у приватній компанії, самостійно виростила доньку Аліну. … Читати далі