Романович

— Тобі що, шматка сиру для дитини шкода? — Тетяна обурено дивилася на мене, склавши руки на грудях. — Мені не сиру шкода, Таню. Мені просто прикро, що вся наша турбота сприймається як належне, — тихо, але впевнено відповіла я. Я просто втомилася. Втомилася від того, що наше сімейне життя перетворилося на суцільний конвеєр біля … Читати далі

– Слухай, сусіде, я тут вашого кота в під’їзді давно не бачив. Як він там поживає взагалі? Живий-здоровий? Сусід, почувши про кота, раптом пожвавішав і розплився в посмішці. – Та зник десь кілька днів тому. І слава Богу! – Чому слава Богу? – Микола намагався поставити запитання так, щоб голос звучав рівно. Хоча всередині все … Читати далі

Життя у невеликому селі на околиці області мало свій особливий, неспішний ритм. Для Марини та Степана цей затишний куточок став справжньою гаванню після багатьох років важкої праці на міському заводі. Їхній маленький дерев’яний будиночок з охайним садком та невеликим городом завжди світився теплом. Старші діти роз’їхалися по інших регіонах, збудували власні кар’єри, створили родини і … Читати далі

– Коли ти вже нарешті зрозумієш, що твої родичі приходять до нас не в гості, а як у безкоштовний супермаркет? – запитала Надія, не відводячи погляду від чоловіка. Тарас навіть голови не підвів від екрана телефона, лише звичним жестом поправив окуляри на переніссі. – Надю, ну що ти починаєш з самого ранку? Це ж мій … Читати далі

Ганна Василівна йшла повільно, ретельно оминаючи калюжі та міцно притискаючи до себе стару потерту сумку. У її кишені лежав конверт, у якому шурхотіли новенькі купюри – результат кількох місяців жорсткої економії. Маючи за плечима майже пів століття бездоганного трудового стажу на місцевому хлібозаводі та скромну пенсію, жінка знала справжню ціну кожній копійці. Вона ніколи не … Читати далі

Зять сміявся з мого бізнесу. Доки не прийшов влаштовуватися до мене на роботу, але потім йому було не до сміху, коли я його звільнив. — Григорію Антоновичу… — видавив із себе зять. — Я не знав, що це ваша компанія. Вітя виглядав так, ніби хтось витягнув з-під нього стілець у найнесподіваніший момент. Розгубленість, змішана з … Читати далі

— Тобі що, справді шкода кількох контейнерів із їжею для рідної сестри твого чоловіка? — Стефанія Петрівна незадоволено відсунула чашку з кавою і підвелася з табуретки. — Зоряночка приїде з дітками, їй удома готувати ніколи. А в тебе он повний холодильник. Шевелись, люба, гості будуть за дві години, а в тебе ще основна страва не … Читати далі

— Ти справді думаєш, що твоя нав’язливість — це прояв великого кохання, яким можна пишатися? Поглянь на себе збоку: ти бігаєш за дівчиною, яка давно зачинила перед тобою двері, і вигадуєш казки про те, що вона просто “дражнить тебе, аби надійніше звабити”. Твоя “романтика” давно перетворилася на неприємне переслідування, яке викликає лише втому й бажання … Читати далі

— Вона дійсно вірить, що наше рішення звернутися до сімейного психолога — це не засіб покращення наших стосунків, а наслідки твого “підступного” плану руйнування нашого шлюбу. Мені неймовірно ніяково перед тобою, адже її фантазії вже переходять усі межі здорового глузду. Добре, що ми з Кирилом чудово розуміємо реальність і не дозволимо цим абсурдним підозрам зіпсувати … Читати далі

— Я дивилася на неї й не впізнавала дівчину, з якою ми ділилися всіма секретами з дитинства. Як можна було так холоднокровно планувати руйнування мого щастя, вдаючи при цьому щиру турботу? Тільки завдяки твоєму здоровому глузду, Кириле, ми зараз стоїмо тут разом, а не збираємо друзки нашої родини. Дощ розпочався раптово, великими важкими краплями застукавши … Читати далі