Романович

— Тобі що, тарілки борщу для рідних людей шкода? Оксана завмерла з ополоником у руці й відчула, як усередині все просто холоне. Вона дивилася на велику п’ятилітрову каструлю, від якої ще йшов теплий пар, і на чотири порожні скляні банки, які невістка так звично виставила на стільниці. — Мені шкода не борщу, Світлано, — відповіла … Читати далі

Валя не була на дачі довше, ніж зазвичай. Місто тримало міцно: то з онукою посидіти, то у Павла спину прихопило. Але тягнути вже не можна, помідори самі себе не зберуть, та й малину час обрізати. Вона вийшла з маршрутки на повороті до товариства, пройшла триста метрів уздовж паркану, штовхнула свою хвіртку і застигла на місці. … Читати далі

— Мамо, якщо чоловік сам вирішує, що мені одягати і на що витрачати кожну копійку, це ж просто турбота? Усі так живуть, правда? Коли донька тихо промовила ці слова на кухні, ховаючи очі й нервово крутячи обручку на пальці, моє серце стиснулося від недоброго передчуття. Я дивилася на свою дитину й не впізнавала її. Де … Читати далі

— Знову, Людо? Ти серйозно знову віддала усі гроші? — Роман поклав телефон на кухонний стіл і подивився на дружину так, наче сподівався, що зараз вона засміється й скаже, що це непорозуміння. — Ми вчора ввечері разом рахували бюджет. Ти сама сказала, що цього місяця нарешті заплатимо Марійці за підготовчі курси. А сьогодні на картці … Читати далі

Іра помітила, що телефон Андрія блимає вже втретє за останні пів години. Він навіть не глянув на екран, продовжуючи механічно жувати картопляне пюре. Вона знала, хто телефонує. Знала з тією самою точністю, з якою можна передбачити дощ по важких хмарах за вікном. — Це Людмила, — промовила вона, не питаючи. Андрій підвів очі, і в … Читати далі

Автобус зупинився на знайомому роздоріжжі надвечір, коли осінній туман уже стелився між парканами та яблунями. Галина Василівна зійшла на вологу землю, міцно тримаючи важку валізу на коліщатках, яка за роки в Неаполі бачила не один вокзал. Її пальці звикли до важкої праці, до їдких мийних засобів, до сухого догляду за чужою старістю, але зараз серце … Читати далі

Ольга накривала стіл у вітальні. Вона розгладжувала пальцями вишиту скатертину, намагаючись заспокоїти тремтіння в руках. У сусідній кімнаті тихо скрипів диван: Андрій намагався зручніше перекласти поранену ногу. Кожен такий рух відлунював у серці Ольги глухим болем, нагадуючи про два нескінченні роки поневірянь по лікарнях, палатах і чергах до протезистів. На комоді лежав потертий конверт із … Читати далі

Ольга та Андрій живуть разом трохи більше року. Квартира двокімнатна, світла, на сьомому поверсі панельного будинку в хорошому районі — дісталася Ользі не у спадок і не в подарунок. Вона купила її сама, роками збираючи кожну копійку і працюючи без відпусток. Десять років тому Ольга влаштувалася бухгалтеркою у будівельну фірму із зарплатою двадцять дві з … Читати далі

У будинку Ковалів тиша ніколи не була ознакою спокою. Вона радше нагадувала коротке перемир’я перед черговою грозою, коли повітря стає важким, густим і майже нестерпним для дихання. Батько, Василь Іванович, вирізнявся важким, непоступливим характером. Мати, Надія Петрівна, відзначалася не менш затятою впертістю, вважаючи власну точку зору єдиним мірилом правди. Їхня донька Поліна увібрала в себе … Читати далі

Оксана сиділа на ґанку, спостерігаючи, як її чоловік Тарас забиває останній цвях у перекошену хвіртку. Дерев’яні штахетини жалібно рипіли під молотком, але нарешті встали рівно, перекриваючи вільний прохід для бродячих собак. Вони приїхали до баби Ганни в суботу вранці, коли перші приморозки ледь посріблили пожовклу траву. Старенькій нещодавно виповнилося сімдесят п’ять, і сили поступово полишали … Читати далі