Романович

Дощ періщив у великі панорамні вікна адвокатської контори, розмиваючи сірі обриси осіннього Києва. У кабінеті пахло дорогою кавою, старою шкірою крісел і чимось невловним — можливо, жадібністю, яка завжди супроводжує читання заповітів заможних людей. Олена сиділа на краєчку важкого дубового стільця, міцно стискаючи в руках зношену сумочку. Її очі запали, шкіра мала нездоровий блідий відтінок, … Читати далі

Кажуть, що перші роки подружнього життя — найважчі, бо люди притираються один до одного, вчаться ділити побут і будувати плани. Але в нашому випадку ці «перші роки» розтягнулися на два довгих десятиліття. Коли ми з Андрієм побралися, ми були молодими, закоханими й абсолютно впевненими, що море нам по коліна. Нам здавалося, що власна квартира, машина, … Читати далі

Сім років тому вони уклали негласну угоду. Тамара тоді щойно пережила болісне розлучення з чоловіком, який пішов до значно молодшої жінки, а її донька, Аліса, розірвала тривалі, але абсолютно безперспективні стосунки з музикантом. Того вечора вони сиділи на кухні, пили м’ятний чай і плакали, доки Тамара не сказала, що віднині вони будуть командою. Вони пообіцяли … Читати далі

Коли Ілля привіз літніх батьків у нову квартиру, він світився від гордості. Ще б пак! Трикімнатна в новобудові, вид на місто, розумний будинок – скажи “світло”, і люстра запалиться. Для мами, Надії Іванівни, та батька, Петра Сергійовича, це був шанс на краще життя. *** – Тату, дивись! Голосове керування! Скажи “штори зачини”, і вони зачіняться. … Читати далі

Я вже давно належала лише собі та коту, а одного разу відчула легку ностальгію по роботі з дітьми, можливо, це було просте бажання бути потрібною. Зважилася, й розмістила у місцевій газеті коротке оголошення – “Кому потрібна бабуся, дзвоніть” та телефон. Думала, що не надрукують, але, купивши черговий номер, побачила свій текст. Першим зателефонував чоловік: – … Читати далі

Був один із тих бездоганних осінніх ранків, коли сонце, пробиваючись крізь важкі оксамитові штори, малює на паркеті теплі золотисті смуги. Вікторія стояла біля кухонного острова, облицьованого темним мармуром, і спостерігала за тим, як у кавомашині повільно збирається густа, ароматна ефіопська кава. Двадцята річниця їхнього шлюбу наближалася з невблаганною швидкістю, і цей день мав стати черговим … Читати далі

Старий настінний годинник у вітальні відбивав такт: тік-так, тік-так. Для п’ятдесятивосьмирічної Марії цей звук став єдиним співрозмовником за останні чотири місяці. Після перенесеного мікроінсульту ліва частина її тіла все ще погано слухалася. Вона сиділа у старому кріслі біля вікна, загорнувшись у вицвілий вовняний плед, і дивилася, як осінній вітер зриває останнє листя з яблуні, яку … Читати далі

«Ти заробляєш стільки, що міг би вже давно збудувати для мами окремий рай, а ти рахуєш кожну копійку!» — саме з цих слів Ольги розпочався той вечір, який назавжди змінив життя однієї родини. Ігор лише втомлено зітхнув, заходячи на кухню після важкого робочого дня. — Олю, ми щойно повернулися від Надії Петрівни минулими вихідними, — … Читати далі

— Тобі справді не соромно показуватися людям на очі в такому вигляді? Наталія Степанівна на мить завмерла біля кухонного столу. Вона опустила погляд на свою спідницю — просту, ситцеву, акуратно випрасувану. Навіть улюблену домашню кофтину вона спеціально змінила на чистішу, ту, яку купувала ще за власні заощадження, коли сама повністю розпоряджалася своїм бюджетом. — А … Читати далі

Еля повернулася додому після похорону, але не пішла одразу в кімнату. Втомилася, як собака, прямо в передпокої й присіла на старенький пуфик. Навіть зняти взуття сил не було. — Ну що, як усе пройшло? — з-за дверей виглянув чоловік. У руках у нього був бутерброд, із гарним таким шматком ковбаси, нарізаної товстими ломтями. Еля подумала, … Читати далі