Романович

Світло приглушених ламп м’яко падало на білосніжні скатертини ресторану, створюючи атмосферу вишуканого затишку, яка абсолютно не відповідала напруженому настрою за кутовим столиком. Оксана сиділа з ідеально рівною спиною, немов проковтнула сталеву лінійку, і повільно перемішувала лід у своїй склянці. Її погляд був спрямований на Марину, яка, у свою чергу, з нервовою зосередженістю вивчала складний візерунок … Читати далі

— Забирай свою дитину і йди туди, звідки прийшла, дверей для тебе тут більше немає, — ці слова пролунали тихо, але в них була така байдужість, яка змусила Оксану заціпеніти на місці. Вона стояла на порозі великого будинку, тримаючи на руках дворічного Богданчика. Малюк вередував, тулився до маминої щоки своїм теплим носиком і зовсім не … Читати далі

— Навіщо ти взагалі прийшла, якщо все одно збираєшся піти? — голос чоловіка тремтів, але в ньому відчувалися звичні нотки роздратування. — Прийшла, бо ми прожили разом чотирнадцять років, і я не вмію залишати близьких у біді, навіть якщо вони цього дуже заслуговують, — тихо, але впевнено відповіла Ярослава. Цей діалог став початком зовсім іншого … Читати далі

Святкова зала потопала в розкоші, від якої сліпило очі. Сотні білих орхідей звисали зі стелі, кришталеві люстри відбивали світло десятків свічок, а класичний струнний квартет тихо награвав романтичну мелодію. Це був ідеальний день для ідеальної пари. Максим, одягнений у бездоганний смокінг, стояв біля вівтаря і нервово поправляв метелика. Його нова обраниця, Вероніка, мала з’явитися з … Читати далі

«Ти б іще її калоші посеред вітальні поставив, щоб усі бачили, звідки ти родом», — напівпошепки, але з виразною прохолодою в голосі кинула Христина, коли за останнім гостем зачинилися двері. Тарас нічого не відповів. Він дивився на блискучу, ідеально гладку дошку нової підлоги, на якій ще кілька хвилин тому стояла його мати. Людина, завдяки якій … Читати далі

«Ти мене своїми голубцями не тримай — я до Галі йду, вона готує точнісінько як моя мама колись» — впевнено заявив чоловік, застібаючи дорожню сумку. Ці слова прозвучали посеред тихого суботнього ранку, коли в нашій оселі зазвичай пахне спокоєм, планами на вихідні та затишними сімейними розмовами за великим столом. Я якраз стояла біля плити, помішуючи … Читати далі

– Доню, ти коли приїдеш? На вихідні на тебе чекати? – Запитала Вікторія. Олена на тому кінці дроту мовчала. Десь поряд на тлі працював телевізор, чути сміх і уривки чужої розмови. – Мамо, я поки не знаю точно. – Як не знаєш? Ти ж обіцяла. У батька за тиждень день народження. Ми тебе майже рік … Читати далі

— Тобто ти йдеш від мене до іншої й вирішив привласнити мою квартиру? — здивовано спитала я чоловіка, не вірячи своїм вухам. Олександр стояв переді мною, нервово перебираючи ґудзик на піджаку. Він відводив погляд, всім своїм виглядом показуючи, як йому ніяково і соромно. Але слова, що злетіли з його губ хвилину тому, ніяк не вкладалися … Читати далі

Тиша у моїй великій, ідеально прибраній квартирі стала нестерпною. Вона гуде у вухах, тисне на скроні, нагадуючи про те, що мій телефон не дзвонив уже вісім місяців. Жодного повідомлення. Жодної фотографії з їхнього медового місяця. Жодного «Як ти, мамо?». Мій син, Максим, якого я виростила сама, в якого вклала кожну копійку, кожну хвилину свого життя … Читати далі

Коли ми з Андрієм одружилися, мені здавалося, що попереду на нас чекає лише світле майбутнє. Ми були молодими, амбітними, закоханими одне в одного до нестями. Андрій працював інженером-проєктувальником, я — графічним дизайнером. Ми заробляли достатньо, щоб знімати затишну двокімнатну квартиру в спальному районі, час від часу подорожувати і потроху, гривня до гривні, відкладати на власне … Читати далі