Романович

Коваленко на килим до головного. Олена здивовано подивилася на старшу медсестру. До Степанича? Степанич або Ігор Степанович був завідувачем їхнього відділення. Валентина похитала головою. – Олено, не знаю, що таке мало статися, щоб звичайну медсестру викликали до головного лікаря, але воно сталося. Що накоїла-то? – Я? У Олени стали такі круглі очі, що Валентина посміхнулася. … Читати далі

– Алло, Наталко, привіт! Виручиш колишнього чоловіка? – Привіт, Віталіку! Ти про що? Як я тебе повинна виручити? Гроші потрібні, чи що? – Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Усього на один вечір. – Навіщо? Що там у тебе відбувається, Віталю? – Та почав зустрічатися … Читати далі

Мама з Юлькою приїхали на дачу під вечір. Їх чекали. Бабуся накривала стіл на терасі, пес Гришко радісно штовхався біля воріт. – Ну ось, хліб забули купити, – засмутилася мама, дістаючи з машини торби з продуктами. – Я в місцеву крамничку збігаю, – охоче відгукнулася Юлька. – Десять хвилин туди та назад. Юльці пощастило, магазин … Читати далі

– Мирославе, ти коли будеш вдома? Вечеря вже готується, так що поспіши, – сказала дружина, але слухавка фонила, тому розмову Мирослава з Мариною почули і його друзі, які разом з ним йшли з роботи і вмовляли його хоч раз з ними посидіти в кафе. – Хлопці, я не можу. Ви ж чули, що Марина мене … Читати далі

П’ять років тому я приїхала з маленького селища до Львова вчитися в університеті. Тут я познайомилась з людьми з різних областей України. Було дуже цікаво бачити відмінності між нами: у мові, у побуті, поведінці. Але найголовніше – тут я зустріла свого майбутнього чоловіка. Родом він був з Закарпаття. Разом ми відівчились на бакалавраті, вступили далі … Читати далі

Я не очікувала, що мій колишній зять про мене згадає, але я дуже помилилась. Андрій мені допоміг, як ніхто. Все життя я важко працювала і не чекала ні від кого ані дяки, ані допомоги. У мене єдина дитина – донька Карина, я їй давала все, що могла, старалась ні в чому їй не відмовляти. От … Читати далі

– Їдь тепер назад, у своє село! – сказав роздратовано чоловік, не повертаючись до неї. Голос Артема був рівним, але в ньому чулася холод і втома, ніби всі почуття вимерзли за довгі роки мовчазних вечорів і невисловлених образ. Він стояв біля вікна, дивлячись на сіре листопадове небо, затягнуте суцільною пеленою хмар, і Женя раптом зрозуміла … Читати далі

— Алло, Наталка, ти не можеш приїхати, мені щось недобре. Денис з Настею залишили мені Кирюшу і пішли в гості, не можу додзвонитися до них. — Знову залишили? Та що ж це таке! Зараз приїду, мамо. Через пів години Наталка була у мами. — Тиск піднявся, не можу збити. Голова просто тріщить… — Може швидку … Читати далі

— Олечка, так не можна, все ж мати це рідна… — Мати?! Це слово до неї не підходить зовсім! Запам’ятай, будь ласка, у мене немає матері. Немає. Її не стало під час пологів. — Оля… — ахнула Софія Борисівна. — Що за страшні слова ти говориш?! Але Ольга вже швидким кроком пішла до передпокою, щоб … Читати далі

— Мамо, тату, у мене для вас новина! Бабусенько, раз уже ти тут, можеш приєднуватися. Софія переможно поглянула на батьків. — Тату, ну залиш уже свій тренажер, у мене важливе повідомлення. Тато Артем перестав крутити педалі, витер обличчя. — Чому, коли я на тренажері, у тебе важливе повідомлення, наче з офісу президента зателефонували? — Тату, … Читати далі