Романович

Микола, спустошений зрадою дружини, вирішує довести, що вірности не існує. Та коли його план спрацьовує, начальник обирає не розлучення, а прощення й оновлення шлюбних обітниць, перетворюючи гру Миколи на гірке усвідомлення власної нездатності пробачати. Микола сидів у своєму старому кріслі, яке пам’ятало ще ті часи, коли в його квартирі лунав дитячий сміх і пахло свіжоспеченими … Читати далі

Серпневе сонце над південною Кампанією не просто гріло, воно випалювало все живе, перетворюючи кам’яне подвір’я на розпечену сковорідку. У центрі цього кам’яного кола, під старим виноградним навісом, височіла справжня гора. Це були ящики, дерев’яні, пластикові, перекошені від старості корзини, вщерть заповнені м’ясистими, червоними, лискучими помідорами сорту сан-марцано. Повітря густішало від солодкуватого, трохи пряного запаху помідорного … Читати далі

– Я в суботу внесу завдаток за машину, – сказав Микола, забираючи телефон у кишеню. – Господар ще трохи поступиться, якщо швидко все оформимо. – Не внось, –  Василина серйозно подивилася на чоловіка. Микола вже збирався піти до спальні, вважаючи питання вирішеним, але зупинився. – Чому? – Тому що я вирішила по-іншому розпорядитися своєю надбавкою … Читати далі

— А де в нашому домі спатиме чужий дорослий хлопець, якщо в нас троє дітей на дві кімнати? — запитала Марина, дивлячись просто в очі чоловікові. — Може, на кухні біля плити постелимо? Чи виселимо меншого на балкон? Роман тільки опустив очі. Його руки тремтіли так, що чашка з недопитим чаєм дзвеніла об блюдце. — … Читати далі

Маша ніколи не любила свою двоюрідну сестру Віру. Вона вічно лізла до неї з порадами, як їй жити, що робити. Віра завжди знала все краще, ніж Маша. Тому Маша намагалася зайвий раз із Вірою не спілкуватися. Тим паче у Віри особисте життя не складалося, вона хотіла, щоб у неї було все, як у Маші, адже … Читати далі

Спекотний серпневий полудень важко осідав на подвір’я старого цегляного будинку. У літній кухні пахло киплячим цукровим сиропом, оцтом та розвареною квасолею. На широкому столі тіснилися скляні слоїки, металеві кришки й полив’яні миски з нарізаними овочами. Галина стояла біля плити, витираючи чоло рукавом легкої ситцевої кофти. Її зовиця, Віра, сиділа на лаві коло прочиненого вікна, неспішно … Читати далі

— Любо, ти що, справді думаєш, що я дозволила синові на тобі одружитися за гарні очі? Ці слова прозвучали спокійно, між ковтком узвару та шматком пирога. Без крику. Без злості. Просто як давно відома істина, яку нарешті вирішили нагадати вголос. Люба стояла біля мийки, тримаючи в руках тарілку з тонким візерунком. Вода з крана бігла … Читати далі

Інеса стояла посеред вітальні, дивлячись на чоловіка з погано прихованим роздратуванням. У руках вона тримала зв’язку ключів — ті самі, які знайшла в передпокої годину тому. Чужі ключі від їхньої квартири. Савва відклав планшет і повільно підвівся з дивана. Високий, широкоплечий, з акуратною борідкою — він все ще був привабливим у свої тридцять сім. Тільки … Читати далі

– Світлано, привіт! Я чого дзвоню… – мама зам’ялася, ніби передчуваючи, що розмова доньці не сподобається. – Ти ж квартиру здаєш? –  Здаю, – обережно відповіла Світлана, відчуваючи каверзу. Квартира була її подушкою безпеки, вкладом у майбутнє дітей. Вони тільки-но з чоловіком закінчили ремонт, вирішивши, що здати «голу» бетонну коробку не вийде. Іпотека була чималою, … Читати далі

— Наталко, я так більше не можу, нам треба пожити окремо, бо побут нас зовсім з’їв, — спокійно сказав Вадим, старанно намазуючи свіжий хліб пахучим часниковим салом. Він навіть очей від своєї миски не відвів. Наче йшлося не про двадцять років спільного життя, а про те, щоб просто винести порожні пляшки в коридор. Наталя завмерла … Читати далі