Романович – Мамо, ти збираєшся, чи ні? Я тобі вже втретє говорю! – А я тобі втретє відповідаю: я борщ доїдаю, – Ніна Петрівна навіть ложку не відклала. – Який борщ? Тут життя вирішується, а в неї борщ! – Борщ і є життя. Хто його їсть і не кривиться – той мені і сім’я. Андрій сидів … Читати далі
Ірина сиділа у своєму домашньому кабінеті, коли почула, як відчинилися вхідні двері. Сергій повернувся раніше, ніж зазвичай. Вона глянула на годинник — о пів на сьому. П’ятницями він зазвичай затримувався на роботі, а останні два місяці взагалі приходив після опівночі. — Іро, нам треба поговорити, — голос чоловіка пролунав із вітальні напружено. Вона відклала документи … Читати далі
— Та вона ж геть ніяка, сіра миша, ти сам хіба не бачиш? — свекруха промовила це так буденно, наче обговорювала сорт картоплі. — Мамо, стишся, почує ще, — ліниво відмахнувся чоловік. — Яка різниця, яка вона? Зате квартира є, машина під боком, татова пасіка з ділянкою. Думаєш, я просто так терплю її повчальний тон … Читати далі
— Ви їдете відпочивати, а в мене двоє дітей! У нас грошей немає навіть на те, щоб зводити їх у парк розваг, а ви зібралися за кордон. Це несправедливо. Тому я вирішила, що замість тебе у відпустку поїду я. *** Костя прийшов додому втомленим і похмурим. Він навіть не роззувся одразу, а сів прямо в … Читати далі
— Твоя мама щойно відкрила нашу шафу, витягла мою нову сукню і сказала, що в ній я схожа на опудало, яке лякає горобців на її дачі. Ти вважаєш, це нормально? Ярослав навіть не відвів очей від монітора комп’ютера. Він неспішно дожовував свій улюблений смажений пиріжок і лише звично знизав плечима. — Мила, ну вона ж … Читати далі
Ганна сиділа за кухонним столом із ноутбуком. Макет для чергового замовника не клеївся, і вона вже втретє переставляла блоки на екрані, коли подзвонили у двері. На порозі стояла Ніна Петрівна – її колишня свекруха, якій нещодавно виповнилося вісімдесят. У руці жінка тримала тростину з гумовим наконечником, але постава залишалася прямою, а погляд – колючим і … Читати далі
— Якщо ми плануємо спільну дитину, то й житло має бути спільним, хіба не так? Іван вимовив це буденно, ніби між іншим, помішуючи ложкою цукор у горнятку. Але від того спокою в середині все миттєво похололо. Наталя повільно поклала на край стільниці дерев’яну лопатку. На плиті тихенько булькав борщ. Звичайна п’ятнична вечеря, тепле світло лампи … Читати далі
Дім дістався Світлані від батька. Невеликий, двоповерховий, з ділянкою і старою яблунею на подвір’ї. Батько збудував його сам, вклав душу в кожну балку, кожне вікно. Коли батька не стало, Світлана не продала дім, як радили знайомі. Залишила собі. Жила там із чоловіком Андрієм, і здавалося, що все складається добре. Андрій ніколи не говорив про те, … Читати далі
— Ти знову вибираєш чуже життя, а не наше, Назаре. Вибирай: або ти нарешті будуєш нашу сім’ю, або збираєш речі. Назар стояв посеред коридору в зимовій куртці й не знав, що відповісти. Він щойно закінчив важку робочу зміну, руки ще пахли мастилом і металом, а в кишені лежав телефон, на екрані якого все ще світилося … Читати далі
— Мамо, ти серйозно зібралася там сама зимувати? У тебе ж будинок старий, подвір’я велике, а до найближчої крамниці десять хвилин пішки. Переїжджай до нас, і годі вже вигадувати причини. Людмила Петрівна притиснула телефон до вуха й подивилася крізь кухонне вікно. За склом хиталася стара груша, під якою колись стояв дерев’яний стіл. Улітку там пили … Читати далі