Романович

Жанно! Це ти? Не може бути! Жанна здригнулася і повернулася. Перед нею стояла жінка, яку вона спочатку просто не впізнала. Це була Ірина, її колишня однокласниця, з якою вони колись сиділи за однією партою. Але від колишньої тихій, непомітної Ірини не залишилося й сліду. Вона немов розквітла, помолодшала років на десять і виглядала так, ніби щойно зійшла зі сторінок європейського модного журналу. На ній було розкішне кашемірове пальто глибокого винного кольору, дорогі шкіряні чоботи, на плечі висіла елегантна сумочка, а від неї самої пахли тонкими, вишуканими французькими парфумами, які в цьому брудному ринковому просторі здавалися чимось абсолютно космічним. — Іро… — невпевнено вимовила Жанна, сором’язливо ховаючи свої обвітрені руки без манікюру в кишені старого пальта. — Ти так змінилася! Тебе просто не впізнати. — Ой, Жанчику, скільки років, скільки зим! — Ірина щиро обняла подругу, не звертаючи уваги на її бідний одяг. — Ну що ми стоїмо тут, серед цього бруду? Ходімо десь посидимо, вип’ємо кави, поговоримо. Я тут усього на два тижні, приїхала родичів провідати. Ходімо, я пригощаю! Вони зайшли в невеличке затишне кафе неподалік від ринку — місце, повз яке Жанна завжди проходила повз, вважаючи його занадто дорогим для свого гаманця. Ірина впевнено замовила дві порції дорогої кави та тістечка. Коли офіціант приніс замовлення, Ірина розслаблено відкинулася на спинку стільця і почала розпитувати Жанну про життя

Автор

Жанна завжди вважала, що їй у житті дуже пощастило, хоча це «пощастило» мало присмак полину, ностальгії та нескінченної втоми. Коли вона йшла вулицями Риму — міста, яке за п’ятнадцять років стало для неї майже рідним, але так і не спромоглося замінити дім, — вона часто ловила себе на думці, що її доля могла скластися зовсім … Читати далі

Дар’я прийшла знайомитися з майбутніми свекрами й навіть не здогадувалася, що в їхньому домі на неї чекає слід із далекого минулого. Випадкова знахідка розкриє правду про матір, яка залишила її багато років тому заради чужих грошей. А коли жінка раптом з’явиться з вимогою утримувати її, на світ випливе документ, який назавжди поставить крапку у цій історії.

Автор

Дар’я прийшла знайомитися з майбутніми свекрами й навіть не здогадувалася, що в їхньому домі на неї чекає слід із далекого минулого. Випадкова знахідка розкриє правду про матір, яка залишила її багато років тому заради чужих грошей. А коли жінка раптом з’явиться з вимогою утримувати її, на світ випливе документ, який назавжди поставить крапку у цій … Читати далі

— Мої правила зараз — це величезні збитки, — відрізав директор. — Дай їй доступ. А якщо ти, дівчино, вирішила пожартувати й відволікла нас від справи, я подбаю, щоб у доставці ти більше не працювала.

Автор

— Мої правила зараз — це величезні збитки, — відрізав директор. — Дай їй доступ. А якщо ти, дівчино, вирішила пожартувати й відволікла нас від справи, я подбаю, щоб у доставці ти більше не працювала. Ярослава стягнула промоклі рукавички. На світлій підлозі просторого холу залишилися сірі сліди від її чобіт. Осіння злива не щадила нікого, … Читати далі

— Це що, життя? Ні радості, ні перспектив

Автор

Олег грюкнув дверцятами холодильника з такою силою, що вміст полиць затремтів. Один із магнітів, які прикрашали його поверхню, з глухим стуком впав на підлогу. Лена стояла навпроти — бліда, з міцно стиснутими кулаками. — Ну що, полегшало? — видихнула вона, різко піднявши підборіддя. — Ти мене просто дістала, — голос Олега зірвався, хоча він з … Читати далі

Ганна Петрівна ніколи не любила свій день народження і не святкувала, а коли її виповнилось 58, жінка взяла і полетіла на відпочинок

Автор

Ганна Петрівна ніколи не любила свій день народження. Скільки вона себе пам’ятала, ця дата завжди приносила лише розчарування, дрібні капості долі та глибокий сум. У дитинстві, коли інші діти з нетерпінням рахували дні до появи торта зі свічками, з Ганною обов’язково траплялося щось неприємне. То найкраща подруга в останній момент відмовлялася прийти через раптову застуду, … Читати далі

Щоб зрозуміти, чому шістдесятирічна жінка тікає з дому з однією валізою до практично чужого чоловіка, треба повернутися на сорок років назад. Рік 1986-й. Маргарита — витончена, тонка студентка філологічного факультету. Вона виросла на дев’ятому поверсі новенької міської багатоповерхівки. Для неї щастя пахло книжковим пилом, кавою з маленької кав’ярні на розі та вечірніми прогулянками освітленими вулицями міста. Вона мріяла про роботу в бібліотеці або видавництві, про затишну квартиру, де на підвіконні цвістимуть фіалки, а вечорами можна буде слухати платівки. І тут у її житті з’явився Олексій. Красивий, статний, упевнений у собі випускник інженерного інституту. Він не залицявся — він завойовував. Олексій був сином поважних батьків, які на весілля зробили молодим царський подарунок — величезну ділянку землі на околиці міста, яка тоді вважалася мало не елітним передмістям. — Риточко, у нас буде палац! — гордо говорив Олексій, розгортаючи на кухонному столі в її батьків величезні аркуші ватману з кресленнями. — Два поверхи, гараж на дві машини, великий підвал під консервацію, сад, город. Я сам усе збудую, своїми руками! Батько матеріалами допоможе. Рита дивилася на ці креслення з повним нерозумінням. — Олесю, а може, краще купимо квартиру? — тихо запитувала вона, торкаючись пальцем намальованих стін. — У центрі, щоб усе поруч було. Навіщо нам такий величезний будинок? Нас же поки тільки двоє… Поміняти б цю ділянку на хорошу трикімнатну

Автор

Замок на вхідних дверях трикімнатної міської квартири клацнув глухо, але для шістдесятирічної Маргарити Степанівни цей звук був як сигнал про початок чогось нового. Вона стояла в темному передпокої, стискаючи в кулаці старий ключ із вицвілою пластиковою биркою — спадок від матері, який Олексій роками вважав лише джерелом «живих грошей» від квартирантів. Живих грошей, які вона … Читати далі

– Я Максиму квартиру відписала! – Мамо, ти у своєму розумі? – Йому сім’ю утримувати треба, – раптом спокій матері змінився на щирий гнів. – Яку сім’ю? Мій брат офіційно розлучений, діти ростуть із колишньою дружиною, а він ховається, аби тільки аліменти не платити

Автор

– Мамо, а що ти шукаєш? Ти так гупаєш дверцятами холодильника, що аж мене розбудила! Світлана стояла на порозі власної кухні та дивилася, як її мама, по-господарськи відчинивши холодильник, вивчає запаси на предмет «що б пожувати». У хаті було тихо, чоловік поїхав на рибалку, діти вже давно жили своїм життям. На жаль, останні пів року … Читати далі

Оксана розвернулася і попрямувала до дверей. Вона вже поклала руку на дверну ручку, коли Марина тихо запитала їй у спину. — Вам не важко буде жити з цими грошима. Знаючи, що він хотів віддати їх нам?

Автор

Оксана сиділа біля вікна своєї просторої тернопільської квартири, дивлячись на сіре осіннє небо, яке немов віддзеркалювало порожнечу в її душі. Ще кілька місяців тому вона вважала себе щасливою жінкою, чиє життя було ідеально спланованим і спокійним. Вона завжди пишалася своїм шлюбом. Її чоловік Юрій здавався їй втіленням надійності та доброти. Оксана часто згадувала ті часи, … Читати далі

– Оль, а правда, що ти доньку з квартири виселила? – Запитала сусідка. – Правда, – відповіла Ольга без вагань. – Бо на шию мені вже сіли!

Автор

– Як не зможеш? А що мені тепер робити? Я ж розраховувала на тебе… – розгублено сказала Ольга. Зять Дмитро на іншому кінці лише коротко хмикнув. Плани змінилися, машина потрібна йому самому, а як Ольга дістанеться міста, це вже її турбота. Слухавку він кинув раніше, ніж вона встигла заперечити. Ольга стояла посеред кухні з телефоном … Читати далі

Надія помітно змінилася останнім часом. Вона стала швидко втомлюватися, часто сідала перепочити посеред дня, хоча раніше могла працювати без упину з ранку до вечора. Під час збирання врожаю на городі стояла неймовірна спека. Надія раз у раз тягнулася до кухоля з холодним домашнім квасом і постійно витягала з погреба квашені огірки. – Надійко, доню, що з тобою діється? – занепокоєно запитала баба Варвара, приглядаючись до невістки. – Ти якась бліда, і їси дивно. Чи не при надії ти випадково? – Та що ви таке кажете, мамо! – відмахнулася Надія, хоча щоки її вмить спалахнули. – Мені вже скоро п’ятдесят. Які діти в такому віці? Це просто від спеки голова паморочиться, та й тиск, мабуть, скаче. – Ой, не скажи, – похитала головою свекруха. – Жіночий організм – річ загадкова. Тобі б до лікаря з’їздити в район, хай подивиться. – Та соромно ж як, люди сміятися будуть, – тихо промовила Надія, сідаючи на лаву. – Скажуть, стара баба, скоро онуків чекати, а вона туди ж

Автор

– Забаглося на старість літ молодиці, зовсім сорому немає, тримайся тепер, бо життя спокійного більше не буде! – Надія стояла посеред кухні, міцно стиснувши пальці, її голос тремтів від образи, яку вона збирала роками. Роман стояв біля порога, переминався з ноги на ногу, наче той школяр, якого щойно наздогнав справедливий докір. Йому вже перевалило за … Читати далі