Надія помітно змінилася останнім часом. Вона стала швидко втомлюватися, часто сідала перепочити посеред дня, хоча раніше могла працювати без упину з ранку до вечора. Під час збирання врожаю на городі стояла неймовірна спека. Надія раз у раз тягнулася до кухоля з холодним домашнім квасом і постійно витягала з погреба квашені огірки. – Надійко, доню, що з тобою діється? – занепокоєно запитала баба Варвара, приглядаючись до невістки. – Ти якась бліда, і їси дивно. Чи не при надії ти випадково? – Та що ви таке кажете, мамо! – відмахнулася Надія, хоча щоки її вмить спалахнули. – Мені вже скоро п’ятдесят. Які діти в такому віці? Це просто від спеки голова паморочиться, та й тиск, мабуть, скаче. – Ой, не скажи, – похитала головою свекруха. – Жіночий організм – річ загадкова. Тобі б до лікаря з’їздити в район, хай подивиться. – Та соромно ж як, люди сміятися будуть, – тихо промовила Надія, сідаючи на лаву. – Скажуть, стара баба, скоро онуків чекати, а вона туди ж
– Забаглося на старість літ молодиці, зовсім сорому немає, тримайся тепер, бо життя спокійного більше не буде! – Надія стояла посеред кухні, міцно стиснувши пальці, її голос тремтів від образи, яку вона збирала роками. Роман стояв біля порога, переминався з ноги на ногу, наче той школяр, якого щойно наздогнав справедливий докір. Йому вже перевалило за … Читати далі