Романович

Іван прийшов додому, зайшов на кухню, на столі його чекала вечеря. – Дивно, а де Ліля, – подумав чоловік. Він пройшов у спальню, дружина сиділа на підлозі і складала речі у сумку. – Ти кудись їдеш? – запитав Іван. – Мені дали направлення до обласного центру, на огляд. Є погані підозри, – раптом сказала Ліля. – В сенсі погані? – здивувався Іван. – У тебе що, це саме… Від чого твоєї мами не стало. Іван дивився на дружину і не міг повірити в те, що відбувається

Автор

Ось вже котрий день Іван не знаходив собі місця. Він дуже переживав за свою дружину Лілію, яка проходила обстеження у місті. Іван же залишився вдома в їхньому рідному селі і з тривогою та надією чекав новин від дружини. Лілія ніколи не скаржилася на щось, і ​​Іван звик вважати, що вона не має жодних проблем. Вони … Читати далі

Приїхала Поліна в понеділок з самого ранку, автобус довго не стояв на кордоні, якимось дивним чином цього разу черг не було, і жінка вже о пів сьомій ранку з сумками була біля своєї хвіртки, тепер водії везуть аж додому, хоч то добре. Поліна була впевнена, що її чоловік і син ще сплять, не хотіла їх будити, тому попросила водія, щоб той допоміг їй занести сумки до хати, адже їх було чимало, аж 8. Тільки Поліна обережно зайшла у хвіртку і попрямувала на подвір’я, як раптом відчинилися двері і вийшов Степан. – Ти уже так швидко? А чого не подзвонила, я і так не сплю, заснути не міг, на тебе чекав, – чоловік не йшов, а біг до дружини, яку не бачив весь рік. А де Максим? Він уже прокинувся, чи ще спить? – запитала Поліна. – Спить. Але. – Що, але

Автор

– Не можу вже дочекатися, мамо, коли ти приїдеш, – Максим не лукавив, коли говорив мамі такі слова. – Розумієш, машина вже є, і треба негайно за неї платити, щоб її хтось інший не перекупив. – Я все розумію, сину, але мусиш ще тиждень зачекати, бо ж я не можу просто так залишити роботу, – … Читати далі

Ірина вже вимила посуд після вечері, її чоловік Віктор грав з сином. І в цей час хтось подзвонив у двері. – Може, хтось із сусідів? – спитав Віктор і пішов відчиняти. Але в квартиру рішуче ступила мати Ірини – Наталія Вікторівна. – Мамо? – здивувалася жінка. – Щось сталося? – Сталося, – відповіла та, проходячи на кухню. – Я думала, що ти сама здогадаєшся, але ні! – Що ти маєш на увазі? – перепитала Ірина. – Як у тебе із совістю? – несподівано запитала мати. – Ділитись не надумала? – Чим ділитися? Ти про що взагалі? – Ірина здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

Автор

Ірина вже вимила посуд після вечері, її чоловік Віктор грав з сином. І в цей час хтось подзвонив у двері. – Може, хтось із сусідів? – спитав Віктор і пішов відчиняти. Але в квартиру рішуче ступила мати Ірини – Наталія Вікторівна. – Мамо? – здивувалася жінка. – Щось сталося? – Сталося, – відповіла та, проходячи … Читати далі

– Тато, знайомся, це мій Стасюня! – Коли донька привела до нас майбутнього зятя, мій чоловік мало не знепритомнів

Автор

Наша Танічка вже давно про свого хлопця розповідала, та все ніяк його не приводила. Ми з чоловіком вже жартували, що побачимо його на весіллі. А вона пояснювала, що Стас постійно зайнятий, дуже серйозний. Ми переймались страшенно. Може щось із тим хлопцем не так. Адже дитина в нас одна-єдина. Ми завжди мріяли про велику сім’ю, та … Читати далі

– Яке день народження? Досить! Це ти правильно сказав! Я тільки поховала діда і влаштовуватиму веселощі для тебе? Ні! У мене немає грошей на продукти, я не маю настрою, і нарешті – це просто не по-людськи!

Автор

– Лізо! Ти ж пам’ятаєш, що в мене завтра день народження! – Звичайно, пам’ятаю. – Все, як завжди. Мої батьки приїдуть до трьох. З ними приїде сестра. Решта до чотирьох. Ти все знаєш, не перший рік одружена. Передай своїм запрошенням. Як завжди. Добре? – Ага. Олеже, ти хочеш влаштувати своє свято завтра? – А коли? … Читати далі

Собака, який став вічністю

Автор

Коли маленьке цуценя вперше переступило поріг дому, воно тремтіло від страху й цікавості. Його шерсть була вогняно-руда, а очі світилися так, ніби в них горів невидимий вогник.Діти назвали його Феніксом — бо навіть у темряві його присутність дарувала тепло. Відтоді він став частиною родини: ріс поруч із ними, зустрічав зі школи, лікував сумні дні своїм … Читати далі

– Вадим нам чужий! І не вдавай із себе благородного батька для не рідної дитини! – шипіла Алевтина Ігорівна на сина

Автор

Біда прийшла в родину Лариси та Віктора, звідки не чекали. У звичайний будній день, коли чоловік та дружина були на роботі, Ларисі зателефонували. – Ваш син у лікарні, приїжджайте… Дорогою, жінка гадала, що могло статися з її дитиною. У момент, коли надійшов дзвінок, він мав бути на тренуванні. Передчуття біди не відпускало, змушуючи серце знемагати … Читати далі

В суботу зранку я прокинулася, подивилася, що погода гарна, і стала руками прати, а що робити? Хоча в моєму віці це і нелегко. Перу, викручую, і не лише рукави мокрі, але і очі на мокрому місці, бо так мені прикро, що словами не передати. До вечора в мене настрій зовсім погіршився, я зрозуміла, що мені варто сподіватися лише на себе, адже маючи двох синів, в старості я залишилася зовсім одна. Я вийшла на вулицю зібрати одяг, який уже висох, і яким же було моє здивування, коли до моїх воріт під’їхала машина, а з неї вийшов мій старший син Павло. – Ось, мамо, подарунок тобі привіз, – каже

Автор

– У мене пральна машина зламалася, синку, може приїдеш, подивишся? – про свою проблему я сказала синові ще в понеділок, але минув тиждень, настала субота, а він ніяк не відреагував. Мені 67 років, живу я у невеликому приватному будинку, містечко у нас маленьке. Олег живе відносно недалеко, але все ніяк не може знайти час, щоб … Читати далі

— А куди їй витрачати гроші, якщо вона живе сама? Нехай розщедриться. Ми теж хочемо розважитися.

Автор

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Ніна, моя двоюрідна сестра, шепотіла Артему, але досить чітко: — Вона ж працює в банку, у неї там бонуси, премії… Кажуть, Марина вже все оплатила. Уявляєш, яке буде свято? Артем позіхнув і хмикнув: — А куди їй витрачати гроші, якщо вона живе … Читати далі

– Мати сплатила вам весілля, моя дружина, Юля, дарує вам медовий місяць, а я, як справжній мужик… Дарую… Квартиру! – Гордо промовив брат, а його дружина від почутого, ледве не втратила свідомість

Автор

– Едіку, треба поговорити! – Після привітання на весіллі, дружина, Юля, змінилася в обличчі. Від ввічливої ​​усмішки не залишилося й сліду. – Ходімо, вийдемо на вулицю. Щось душно у кафе! – Про що поговорити? – сяючи та обіймаючи молодих, спитав Едік. – Звідки ти взяв такі гроші? Не надто коштовний подарунок молодятам?! – прошипіла Юля. … Читати далі