Романович

— Алло, Ксеніє? — радісно відповіла я. — Ми вже закінчуємо, будемо хвилин через сорок! Як там наші гості? У слухавці зависла важка, неприродна пауза. — Аліно… вибачте, які гості? — голос Ксенії звучав розгублено. — Ваш банкет скасовано. Ви ж самі… точніше, мати нареченого, скасувала його ще минулого вівторка. Світ навколо мене раптово звузився … Читати далі

«Ти зобов’язана утримувати матір!» — кричала жінка, яка покинула мене в дитячому будинку двадцять років тому. Мій зустрічний позов просто відняв у неї мову…   …Дощ барабанив по панорамних вікнах мого офісу, розмиваючи вогні вечірнього міста. На столі, серед креслень нового житлового комплексу, який проєктувала моя архітектурна студія, лежав цупкий службовий конверт. У правому верхньому … Читати далі

— Це чудова риса, Максиме. Кажуть, що чоловік, який поважає свою матір, так само поважатиме й свою дружину. Максим відставив чашку, лагідно посміхнувся й промовив, дивлячись на мою доньку, але водночас ніби адресуючи це всьому світу: — Звісно. Мама — це святе. Я завжди казав і казатиму: у моєму житті може бути лише одна головна … Читати далі

— Ти когось знайомого побачила? — запитав він. — Колишній чоловік, — тихо сказала я. Максим напружився — ледь-ледь, я відчула, як його пальці міцніше стиснули мою долоню. Чоловіча реакція. Територія. Захист. А Олег… Олег зробив те, від чого я досі не можу оговтатися…   …З Олегом ми прожили одинадцять років. Познайомилися, коли мені було … Читати далі

— О, повернулися, — усміхнулася невістка. — Христино… Що це означає? Чому мої речі на сходах? І чому я не можу увійти? — голос Анни Миколаївни тремтів, але вона намагалася триматися. — А ви більше тут не живете, Анно Миколаївно. Ми з Пашею вирішили зробити перепланування. Нам потрібна дитяча, гардеробна та велика вітальня. Місця для … Читати далі

— Звичайна прогулянка на дитячому майданчику в дворі моєї мами обернулася несподіваним уроком соціальної психології. Коли чужа дитина раптом ударила мою доньку по руці, її мати не просто проігнорувала цей вчинок, а з гордістю посміхнулася: “Вона у нас така бідова! Не пропаде в житті”.  Усі мої намагання спокійно пояснити жінці, що така поведінка є проявом … Читати далі

Коли тобі двадцять, здається, що життя — це безкінечна дорога, на якій ти обов’язково зустрінеш усе те, про що пишуть у жіночих романах. Мені бачилися і біла сукня, і затишний дім, сповнений дитячого сміху, і чоловік, який триматиме за руку, коли настане старість. Я не була якоюсь вередливою чи відірваною від реальності дівчиною. Звичайна, спокійна, … Читати далі

Сестра не розмовляє зі мною вже три роки. Через одну фразу на поминках…   …На маминих поминках було тихо. Люди сиділи за столом, їли коливо, олів’є та розмовляли пошепки. Наче мама спала в сусідній кімнаті й усі боялися її розбудити. Тітка Валя поклала мені на тарілку млинець із маком та медом: — Їж, Олено, їж. … Читати далі

—  “Куди вона подінеться з двома малими дітьми на руках?” — саме ця фраза мого чоловіка та свекрухи стала основою їхньої цілковитої впевненості у власній безкарності. Коли в Олега, за його ж словами, почалася “криза середнього віку”, він вирішив, що йому потрібна абсолютна свобода. Його обтяжували побутові розмови про некуплений хліб, він забув про випускний … Читати далі

— “Яке справжнє кохання у твоєму віці? Дорослою себе відчула, богемного життя захотілося, гулянки почалися?!” — ці слова моєї матері досі відлунюють у пам’яті як нагадування про те, наскільки глухими можуть бути найближчі люди до чужого покликання та щирих почуттів.  Коли мені було майже вісімнадцять, я закохалася в Маркіяна. Ми разом навчалися в консерваторії, з … Читати далі