Романович

– Маріє, у тебе паркан похилився, може я прийду і зроблю, – сказав якось Петро, проходячи повз подвір’я. Я якраз поралася на городі, готувала до веснування свої грядки, розпушуючи землю під ранню зелень. Вже й сама добре бачила, що старі дерев’яні штахетини тримаються на доброму слові, і паркан мій скоро впаде від першого сильнішого пориву … Читати далі

— Оксано, слухай сюди, я скажу без натяків, — твердо відрізала свекруха, виказуючи повну впевненість у власній правоті. — Раз ви з моїм сином розриваєте шлюб, то все, що я приносила у ваш дім, має знову стати моїм. По-моєму, тут немає про що сперечатися. — Про що саме ви говорите? — уточнила молода жінка, сподіваючись, … Читати далі

— Ти віддав ключі від нашої нової машини своєму старшому синові, щоб він покатав дівчат, а я з немовлям маю трястися у маршрутці? — Ти хоч розумієш, що надворі мінус десять, а автобус ми чекали сорок хвилин? — Марина не кричала. У неї не лишилося сил на крик. Вона стояла у дверному отворі, привалившись плечем … Читати далі

Я стояла біля кухонного вікна у своїй затишній, але тісній київській квартирі, дивлячись на сірий, вічно галасливий проспект. За вікном починався травень — місяць, який раніше завжди був сповнений передчуттям: передчуттям дачі, теплої землі, перших квітів і, звісно, галасливого приїзду онуків. Тепер же у грудях замість радісного очікування оселилася важка, нестерпна втома. Я відчувала, що … Читати далі

Сонце повільно сідало за горизонт, залишаючи на стінах затишної двокімнатної квартири довгі бурштинові смуги. Ірина любила цей час. Ця оселя, що дісталася їй від бабусі, завжди була для неї фортецею, місцем, де кожен куток дихав спокоєм і спогадами про дитинство. Старий, але доглянутий паркет, високі стелі та великі вікна створювали особливу атмосферу, яку Ірина оберігала … Читати далі

Мирослава не пролила жодної сльози, коли в руках опинився документ про розірвання шлюбу. Вона сиділа на кухні своєї орендованої «одинички» на околиці міста, де в повітрі ще пахло фарбою, і повільно допивала вже зовсім холодну каву. За вікном вогкий листопадовий ранок нещадно вмивався дрібним дощем, а двірник неквапливо намагався приборкати сміття, що розмокло на тротуарі. … Читати далі

— Знаєш, сину, коли ти прийшов на мій поріг і почав вигадувати абсурдні звинувачення проти своєї дружини лише тому, що втратив роботу й злякався відповідальності, мені стало невимовно прикро за твоє дорослішання. Твоя Уляна щодня підтримує тебе й чекає на малюка, а ти вирішив утекти від труднощів, прикриваючись вигаданою зрадою та власною невпевненістю. Я не … Читати далі

Тиша — це не просто відсутність звуків. У великій, колись сповненій сміху та запаху пирогів трикімнатній квартирі на околиці міста вона з часом перетворилася на живу, майже фізичну сутність. Вона оселилася в кутках стелі, ховалася за важкими шторами, які Галина Петрівна не мала сил випрати, і важким туманом лягала на груди щоразу, коли сідало сонце. … Читати далі

– Завтра ми переїжджаємо до мами, а у твоїй квартирі оселиться мій син! – рішуче заявив чоловік Карині. – Що ти сказав? – перепитала Карина, відчуваючи, як усередині холоне. Вона стояла посеред кухні з рушником у руках, щойно витерла останні тарілки після вечері. Руки раптом стали важкими, наче рушник перетворився на камінь. Сергій сидів за … Читати далі

Холодне світло екрана смартфона було єдиним джерелом освітлення в темній кімнаті. Олена сиділа на підвіконні, обхопивши коліна руками. Їй 42 роки. За стіною мирно сопла її десятирічна донька, а тут, у цій тиші, розгорталася справжня внутрішня буря. Олена дивилася на екран. У месенджері висів чат із ним. Максимом. Останнє повідомлення, датоване позавчорашнім днем, складалося лише … Читати далі