Романович

– Це знову вчорашнє? – Ярослав відставив тарілку і скривився. Суп я варила в обід, про що й нагадала чоловікові. – А виглядає, як учорашнє, – надув він губи. – Їж, або замовляй доставку, – холодно відповіла я, – іншого в мене для тебе нічого немає. Ярослав похмуро глянув на мене, присунув до себе тарілку … Читати далі

— Мамо, ну навіщо тобі отой птах, здай його кудись або відпусти, ти ж ледве сама на ногах тримаєшся! — Сину, а тебе я теж мала колись комусь віддати, як важко було? — тихо, але твердо відповіла Софія у слухавку. Син на іншому кінці дроту лише важко зітхнув і перевів розмову на погоду. Софія поклала … Читати далі

— Якщо ви з Назаром не візьмете на себе картоплю і помідори, я просто ляжу посеред городу і не встану а сусіди скажуть, що ви мене у могилу звели, — спокійно, наче диктувала список покупок, промовила свекруха і поклала на стіл вирваний із зошита аркуш. Я подивилася на папірець. Там був акуратно накреслений план дачної … Читати далі

Олена лежала в лікарні після операції, а чоловік вивозив з дому речі. Не меблі, не техніку. Три предмети, кожен з яких означав більше, ніж здавалося. Олена дізналася про все від сусідки. Не від чоловіка, не від матері, не від подруги, яка присягалася, що завжди скаже правду. Від Тамари Павлівни з третього поверху, яка зателефонувала в … Читати далі

— Я сама розберуся зі своїм домом і чоловіком. Не варто мене вчити, — сказала невістка свекрусі. Софія Денисівна стояла біля дзеркала, поправляючи бездоганно вкладену зачіску. Треба виглядати бездоганно. Адже вона — мати найкращого сина на світі. Усім сусідкам вона гордо заявляла — її Микита особливий. Вона вклала в нього всю душу, кожну хвилину свого … Читати далі

– Та хто за нього піде? – сміявся наш батько Євген Леонідович, відкидаючись на спинку стільця й погладжуючи набитий живіт. Він говорив про мого молодшого брата Олега, який, здавалося, і сам не дуже переживав із цього приводу. – У нього ж нічого немає. Живе з батьками, їздить на моїй машині. А дівчата нині які? Сама … Читати далі

Чоловік повернувся через два роки і подзвонив у двері. За ними стояла інша родина Він пішов без пояснень, залишивши дружину з донькою та боргами. Через два роки подзвонив у ті самі двері. Але за ними вже жили інші люди. Дзвінок пролунав у четвер, за двадцять хвилин до сьомої вечора. Ліза витирала руки об рушник і … Читати далі

— Що тобі моя мати скаже, те й робитимеш! Ясно тобі? — наїжджав чоловік, але я змусила його гірко пошкодувати про це Я стояла посеред нашої кухні — тієї самої кухні, яку сама обирала, сама оплачувала, сама облаштовала довгими вечорами, поки Андрій гортав стрічку в телефоні, — і дивилася на чоловіка. На людину, яку любила. … Читати далі

– Чому вона знову тут? У твоєї матері що домівки своєї немає? – Прошипів Ігор прямо в обличчя Поліні. Вона здивовано дивилася на чоловіка. У роті пересохло, а думки на мить сплуталися. Поліна стояла в передпокої, тримаючи в руках товсту пачку пухнастих вовняних шкарпеток, від яких все ще віяло вуличним морозцем та лавандовим милом. Щойно … Читати далі

– Хай твоя рідня відпочиває у себе, – сказала я чоловікові. – Моя дача більше не безплатний готель. – Ксеніє, скажи, де у тебе великі рушники? – весело запитала свекруха телефоном. – Ми вже сауну ввімкнули, а в шафі тільки маленькі. Артем сказав, що ти не проти. Я подивилася на екран і одразу відкрила камери. … Читати далі