Романович

— Коли ти роками повторював, що ми просто не готові, що треба почекати і змиритися з обставинами, я вірила кожному твоєму слову. А тепер я тримаю в руках твій забутий телефон і чую від абсолютно незнайомої жінки, що десь у дитячому будинку на тебе щодня чекає маленька дівчинка. Чому ти вирішив, що мав право проживати … Читати далі

— Знаєш, Юро, я цілих п’ять років щиро вважала, що наші спільні виходи в театр чи на вечори до друзів — це моменти нашої найбільшої близькості й радості. А виявляється, весь цей час ти просто мовчки стояв поруч, розглядав мій одяг і терпляче чекав, поки я сама здогадаюся, як сильно не відповідаю твоїм уявленням про … Читати далі

Сонце хилилося до заходу, заливаючи золотом тихий двір старого київського мікрорайону. Світлана прямувала додому після довгих нарад, міцно стискаючи в руках пакунок із продуктами. Вона мріяла про гарячий чай і те, що Артем, який мав повернутися з відрядження лише завтра, зробить їй несподіваний сюрприз. Проте доля підготувала сюрприз для неї, але зовсім не той, на … Читати далі

Вечірнє сонце повільно сідало за горизонт, залишаючи на стінах просторої вітальні довгі бурштинові смуги. Марія стояла біля панорамного вікна свого нового двоповерхового будинку, тримаючи в руках теплий чай. Надворі, на невеликому акуратному газоні, двоє старших синів, Олексій та Артем, ганяли м’яча, а молодша Алінка гойдалася на дерев’яній качелі, щось наспівуючи собі під ніс. Це була … Читати далі

Не один чоловік пішов з сім’ї у пошуках щастя, а потім не раз пошкодував про це. Спокійне, розмірене життя не завжди змінюється в нових стосунках на краще. Андрій стояв біля мийки і похмуро дивився на кухонний стіл. Три дні він чекав, що ситуація вирішиться сама собою, але дива не сталося. Чисті чашки закінчилися, тарілки теж, … Читати далі

Десять років — це або мить, або ціла вічність, залежно від того, з якого боку дивитися на календар. Для Насті ці роки пролетіли як один строкатий, галасливий і місцями дуже болючий день. Увесь цей час у її житті був Максим. Точніше, він був присутній у її думках, спогадах і серці, навіть коли між ними пролягали … Читати далі

– Що, знову фаршировані перці? Ми ж тільки позавчора їх з’їли, – протягнув ліниво мій чоловік Ігор, зайшовши на кухню і побачивши, що я готую. Він сперся об одвірок, заглядаючи в глибоку каструлю, де рядами стояли акуратні, начинені фаршем та рисом перці в томатному соусі. – Відійди. Це не тобі, – кажу, навіть не повертаючи … Читати далі

— Тобі тут нічого не належить, тож посунься і не заважай мені облаштовуватися! Тамара Петрівна з’явилася на порозі в п’ятницю ввечері, якраз коли робочий тиждень добігав кінця і понад усе на світі хотілося просто спокою, гарячого чаю та тиші. Вона приїхала без жодного дзвінка, без попередження, тримаючи в руках дві величезні важкі валізи та об’ємну … Читати далі

«Переписуй дачу на мене, інакше ти мені не довіряєш», — заявив чоловік, а я поїхала туди сама й усе зрозуміла. — Я вже все вирішила, мамо. Завтра їду до нотаріуса й переписую дачу на Льошу. Йому потрібніше. Галина Петрівна впустила ополонник у каструлю з супом. Бризки полетіли на фартух, на плиту, на свіжовимиту підлогу. Але … Читати далі

Сонце ледь торкалося верхівок старих лип, коли Ірина зупинилася біля знайомих воріт. Цей дачний масив зустрів її звичною тишею, лише десь здалеку було чути стрекотіння коників. Вона простягнула руку до хвіртки, але знайомий ключ не підійшов. Метал вперто не піддавався, і замок, який завжди легко відчинявся, тепер виглядав чужим і ворожим. — Та що ж … Читати далі