Романович 
Мені п’ятдесят один рік. Розлучена вже сім років, син дорослий, живе з дружиною в сусідньому районі. Працюю головною бухгалтеркою в торговій мережі, зарплата — сто тридцять тисяч гривень. Своя двокімнатна квартира, машина. Важу сімдесят два кілограми при зрості сто шістдесят п’ять. Так, я не модель, але мене це влаштовує, я задоволена собою. Дев’ять місяців тому … Читати далі
Я запросила Костянтина до себе відсвяткувати день народження в п’ятницю ввечері. Ми були разом близько двох місяців, стосунки складалися непогано, але до цього бачилися виключно в кафе й ресторанах. Мені здалося, що настав час впустити його у свій простір, показати дім і те, як я готую. Мені сорок чотири, я менеджерка, після розлучення живу одна. … Читати далі
Над старим дачним масивом поблизу київських Вишгородських пагорбів панував душний, липкий серпневий вечір. У повітрі стояв густий аромат перестиглих антонівок та прив’яленої скошеної трави. Лариса, тендітна жінка з втомленими очима та не по роках сивим пасмом у темному волоссі, стояла біля кухонного столу, механічно помішуючи в каструлі абрикосове варення. Сонячний промінь, що пробивався крізь фіранку, … Читати далі
Тато зраджував мамі. І брав із собою Ларису на ці походи, щоб було ким прикриватися. Лариса добре пам’ятала задушливу підсобку в продуктовому магазині, де вона сиділа з фломастерами та розмальовкою, поки тато вирішував свої справи. Мама теж не була святою. В іншому сенсі, правда. По-перше, вона наливала в пляшки з-під лимонаду саморобний коктейльчик, а потім … Читати далі
Січневий ранок дихав у шибки крижаним холодом, малюючи на склі візерунки, схожі на італійське мереживо, яке Ганна колись купувала синьйорі Елені. Але там, у Римі, сонце навіть взимку гріло обличчя, а тут, у рідній хаті, було так тоскно, що хотілося вити. — Мамо, нам гроші потрібні, можна ми до тебе сьогодні в гості заїдемо? — … Читати далі
До пологового вона приїхала сама. Холодний вівторок, сірий ранок, старенька маршрутка від вокзалу до обласного перинатального центру у Львові. У руках — невелика сумка, у якій було складено все її теперішнє життя: нічна сорочка, дитячий бодік, документи, зарядка до телефона й теплий, уже трохи кошлатий светр. Ніхто її не проводжав. Ні чоловік. Ні мама. Ні … Читати далі
Увечері вона повернулася додому. У коридорі вже стояли коробки й вузли — Сергій устиг привезти речі матері. Сама Антоніна Павлівна сиділа на кухні й командувала сином, який вішав полицю. — О, з’явилася! — зустріла її свекруха. — А ми тут ремонт затіяли. Вирішили переставити меблі у вітальні, щоб мені зручніше було. І штори ці твої … Читати далі
Але Галина Леонідівна, розігріта власними спогадами, не збиралася зупинятися. Вона говорила охоче, із тією інтонацією людей, яким у дорозі хочеться не просто скоротити час, а ніби залишити після себе слід, поділитися тим, що боліло й що потім дивом загоїлося. — …Отак вона й жила, — зітхнула Галина Леонідівна. — Працювала, вчилася, крутилася. Я ж не … Читати далі
Ніби від того, що вона знову й знову пробіжиться очима по сухих фразах «попередній розрахунок часток», «переоформлення права власності», «ризики оскарження», слова стануть менш реальними. Але вони не ставали. Усе було чітко, холодно й продумано. Борис не «зірвався» в хвилину емоцій. Він будував план. І головне, він будував його так, щоб Анна нічого не запідозрила. … Читати далі
Ранок у Львові зазвичай починався з аромату свіжої кави, що просочувався крізь шпарини старих кам’яниць, але в квартирі на Сихові цей ранок пахнув конфліктом. Сонячне проміння, що пробивалося крізь фіранки, висвітлювало не затишну оселю, а справжнє поле бою. — Мар’яно! Я не зрозуміла, чому в моїй кімнаті досі не протертий пил? — голос Стефанії Богданівни … Читати далі