Романович 
– Все, мамо. Вона підписала. Квартира та машина мої! Кредити її! Роман говорив телефоном прямо біля дверей залу суду, не понижуючи голосу. Марина стояла за три кроки від нього, стискаючи теку з документами. Він обернувся, побачив її й посміхнувся: – Ти ще тут? Іди, йди! Тобі тепер на роботу потрібно, кредити платити! Вона нічого не … Читати далі
Над старими дахами Житомира догоряв багряний захід сонця, а в затишній квартирі на околиці міста повітря було наелектризоване так, що, здавалося, достатньо однієї іскри для полум’я. Галина, молода господиня, востаннє поглянула у дзеркало в передпокої. Її обличчя було блідим, а пальці нервово смикали руки кухонного фартуха. — Галочко, золотко моє, ну що ти там забарилася? … Читати далі
Весна того року в селі видалася неймовірно щедрою. Сади біліли, наче вкриті свіжим грудневим снігом, а повітря надвечір ставало таким густим від аромату матіоли та бузку, що його, здавалося, можна було пити, як молоде ігристе. Пані Соломія, жінка з тонкими рисами обличчя та передчасною сивиною на скронях, поралася біля квітника. Вона любила ці сутінки — … Читати далі
– Скільки ще вона в мене житиме? – Вибагливо запитала я. – Ну… – Артем зам’явся і відвів погляд. – Скільки, Артеме? – продовжила насідати я. – Ну… я не думаю, що довго… – Скільки? Чоловік здивовано глянув на мене. – А ти чого кричиш? – ображено промовив він. – Ти не чуєш мене, ось … Читати далі
— Донечко, у нас заблокували картки! — мама схлипувала в трубку так, ніби у них вкрали останнє. Я стояла біля плити, помішувала кашу для бабусі і відчувала, як всередині щось наче починає скручуватися. Не від жалю — від втоми. — Мамо, як заблокували? Ви щось купували не там, де треба? — Та ні! Просто ліміт … Читати далі
— Ти взагалі розумієш, що ти накоїла?! Я вже пообіцяв доньці італійську плитку в її нову ванну! Дмитро жбурнув свій телефон на кухонний стіл так, що по екрану миттєво побігла «павутинка» тріщин. Скляний хрускіт пролунав у тиші квартири, як постріл. Наталя навіть не здригнулася. Вона спокійно складала рушник, ретельно вирівнюючи кожен кутик. Усередині не було … Читати далі
Ми з Ігорем з’їхалися швидко. Йому тридцять три, мені тридцять. Начебто дорослі люди, чого зволікати? Ігор здався мені адекватним: працює програмістом, спокійний, домашній, завжди прислухався до моєї думки. Принаймні, мені так здавалося. Жили ми у нього. Через півтора місяця він сказав: — Марино, мама дуже хоче познайомитися. Вона сувора жінка, колишня завуч, але справедлива. У … Читати далі
Анна завжди марила власною дачею. Але в її уяві це не були нескінченні шість соток із покрученою картоплею та задушливими парниками. Вона бачила справжній заміський будинок, оповитий диким виноградом, із просторою терасою, де вранці можна пити каву, слухати солов’їв і нарешті розчинити в ранковому тумані весь галас великого Києва. Її чоловік, Артем, цілком поділяв це … Читати далі
Селище Козин зазвичай асоціюється з розкішними маєтками, але за високими парканами ховаються й звичайні вулички, де старі сосни пам’ятають ще прадідусів нинішніх мешканців. Саме тут, у невеликій орендованій квартирі, Олена та Юрій мріяли про власну землю. Того ранку Олена поралася біля плити, заварюючи запашну каву з дрібкою кориці. Юрій сидів за кухонним столом, і світло … Читати далі
— Збирай манатки і забирайся! Я іншу знайшов! Геннадій так жбурнув ключі на комод у передпокої, що задрижала рамка з нашою весільною фотографією. Я машинально глянула на неї. П’ятнадцять років тому я дивилася на цього чоловіка й думала, що мені пощастило. Високий, балакучий, упевнений, з тією самою чоловічою легкістю, яку в двадцять сім легко сплутати … Читати далі