Автор Романович
— Миколо, це просто обурливо! Що відбувається? — такими словами зустріла сина Анна Сергіївна, ледь він встиг переступити поріг своєї квартири. — Що сталося? — здивувався Микола, — Юля вас не зустріла, чи запізнилася? — Твоєї дружини взагалі немає вдома!… Продовжити читання →
Ігор упустив виделку. Вона задзвеніла об тарілку, залишивши на білому фаянсі жирний слід від соусу. Він навіть не помітив. Його погляд був прикутий до екрану телефону, а на губах застигла дивна посмішка. — Щось цікаве? — запитала я, намагаючись, щоб… Продовжити читання →
Те, що двері в кімнату відчинені, Костя не відразу зрозумів. Він сидів у навушниках і був повністю занурений у гру. Повернувши голову, Костя з подивом виявив, що не один у кімнаті. -Ти чого? – запитав він не те, щоб грубо,… Продовжити читання →
— Ми що, будемо платити комусь, якщо у мене двоюрідна сестра живе біля моря? — роздратовано кинула Марина, запихаючи літні речі у валізу, ніби сама думка про оренду була для неї особистою образою. — Це ж абсурд! Олег, її чоловік,… Продовжити читання →
Злива була настільки сильною, що, здавалося, небо вирішило вилити все відразу. Олег з досадою натягнув капюшон і вийшов із затишного супермаркету прямо в сиру, сіру осінь. В обох руках – пакети зі звичайними покупками: хліб, молоко, макарони, трохи овочів. Нічого… Продовжити читання →
Олена розкладала таблетки по комірках тижневого органайзера, коли почула схвильований голос мами з кухні: — Олеже, тільки приїжджай обережно, сусіди не повинні бачити документи… Так-так, все як домовлялися. Рука завмерла над пляшкою з серцевими краплями. — Катю теж привези, нехай… Продовжити читання →
— Ти знову м’ясо з картоплею пересолила, ти на смак-то сама пробувала?! — голос Сергія, низький і стиснутий від злості, розірвав вечірню тишу. Олена мовчки відсунула тарілку вбік. Вона вже давно не сперечалася. Не доводила. Не виправдовувалася. Тільки поглянула на… Продовжити читання →
— Ну, що, дорогі гості? Наїлися? Вам все сподобалося? — запитала Юля, вставши на чолі великого столу. — Так, сестричко, — задоволено вимовив Борис, — ти, як завжди, на висоті! — Згодна на всі сто! — підтримала брата Наталя. —… Продовжити читання →
— Валеро, ти жартуєш? — Дарина дивилася на чоловіка широко розкритими очима. — Чому жартую? Ти взагалі мене чуєш? У нас великі проблеми з податковою. Їх, в принципі, можна вирішити, але потрібно, щоб фірма належала на паперах одній людині. Тоді… Продовжити читання →
— Впізнала? — голос у слухавці був до нудоти знайомим. М’який, вкрадливий, той самий, що колись обіцяв вічність. Я мовчала, дивлячись на візерунки інею на шибці. Дзвінок від колишнього чоловіка, Дмитра, через два роки майже повного забуття — це не… Продовжити читання →