Романович

— Мій справжній тато повертається, у суботу приїде на обід, — сказала Мар’яна і так дзвінко поставила чашку, що блюдце під нею жалібно брязнуло. За столом якраз допивали чай із суничним варенням. Малий Олесь перестав гойдати ногою, випустив із пальців ложку і здивовано закліпав. — Як це — справжній? У нас же дідусь Степан є. … Читати далі

— Ви подарували сестрі одну квартиру, яку вона прогайнувала, а тепер переписуєте ще одну? — Ми вирішили оформити квартиру на Свєту. Так буде правильно, — спокійно сказав батько. Марина завмерла з чашкою в руках. Чай був ще гарячим, але вона цього вже не відчувала. — Ту саму квартиру, у якій ви живете? — Так. Усе … Читати далі

— Ти сама подумай, двоє дітей одразу — це аж ніяк не подарунок долі, це ж яка відповідальність! Саме це запитання чоловік кинув мені в обличчя просто посеред тісного лікарняного коридору, де ще хвилину тому я плакала від неймовірного, безмежного щастя. Ми прожили разом майже сім років. Сім довгих, виснажливих років, які перетворилися на суцільний … Читати далі

— Я ж просто хотіла, щоб він вечір без світла нормально вечеряв! Скинула ті п’ятсот гривень, а він мені у відповідь: “Ти руйнуєш мою авторитетність як господаря!” І після цього просто зник… Осінь у місті завжди настає раптово. Щодоби вечори ставали дедалі прохолодними, а темніло за вікном раніше. Для двадцятичотирирічної Насті цей місяць видався насиченим … Читати далі

— Та ми ж просто хотіли дізнатися, звідки виростає веселка! Там, за тими пагорбами, точно мав бути її початок, прямо із землі! іто тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року в селі Зелений Гай видалося надзвичайно спекотним. Дні тягнулися повільно, наче густий липовий мед, а дітлахи з вулиці Сонячної вже не знали, чим себе зайняти. Вони перепробували … Читати далі

— Валеро, можеш, будь ласка, дівчину подивитися? Вона шукає трихолога, щось там волосся випадає. Я й відповідаю: “Консультація коштує стільки-то, є такі дати”. А вона у відповідь: “Та ні, там просто подивитися… Які гроші?!” Середа для Валерія завжди була найбільш насиченим днем у тижні. Як досвідчений лікар-трихолог, він звикав до щільного графіка: дерматоскопія, аналіз трихограм, … Читати далі

— Мамо, я вже втретє тебе питаю: ти точно все обдумала? Не на емоціях, не за одну ніч, а справді обдумала? — Олег ходив кухнею від вікна до дверей, стискаючи телефон у руці. — Ти хочеш продати свою трикімнатну квартиру, купити маленьку однокімнатну, а різницю віддати нам із Наталею? Та ми якось самі впораємося. Так, … Читати далі

– Слухай, Любашо, зараз ніяк. Робота, справи. Давай ти сама. Ти ж поряд там… Га? – Любо, я б з радістю, та ось тільки моїх дітей хто до школи відвозитиме? Ти ж знаєш, тут садки далеко, а школа… Давай ти там сама, а якщо гроші знадобляться – допоможемо! Отримавши відмову і від брата, і від … Читати далі

Осінній туман важким полотном осідав на вологий бетон, яким колись власноруч вимостив широке подвір’я Ярослав. Сімнадцять років життя минули швидко, розчинившись у чужих стінах, наче ранкова імла над старим садом. Чоловік стояв посеред просторої кімнати з двома великими валізами, у яких вмістилися тільки робочий одяг, столярний інструмент і кілька особистих дрібниць. Напроти нього стояла Оксана, … Читати далі

Глібу, синові Віри, нещодавно виповнилося тридцять чотири. Він володів вантажним фургоном, сам сидів за кермом і розвозив замовлення. Приходячи додому, він мовчки роззувався, акуратно ставив черевики біля порога. Потім довго мив руки господарським милом у ванній, і лише тоді сідав за стіл. Порядок цей ніколи не змінювався. Гліб майже завжди мовчав. Поки інші сини дзвонили … Читати далі