Автор Романович
– Та я зі своїм Орестом аж через двадцять років розлучилася, – зітхнула Марія. – Коли дізналася, що він уже не ховається зі своєю “подругою”, а готується привести її в наш дім. У мій дім! То я його й залишила… Продовжити читання →
— Скільки можна вже вити? — кричав чоловік у спортивних штанях, натягнутих до самого пупка, і футболці з написом: «Найкращий чоловік». — Але ми повинні щось зробити, Іване… — схлипувала жінка. — Потрібно відвезти її до лікаря. — До лікаря?!… Продовжити читання →
Копію свідоцтва про народження Люба знайшла в документах. Кажуть же, що найкраща схованка, щоб заховати, це покласти на видному місці. Паспорт, пенсійне, кілька договорів по кредитах, документи на будинок… І між ними – тонкий листочок, що свідчить про те, що… Продовжити читання →
– Маріє, ти знову затримуєшся? – голос свекра, мого начальника, звучав роздратовано. – У нас терміни горять, а ти завжди зі своїми дітьми! Я стиснула зуби. Це був уже третій вечір поспіль, коли я залишалася в офісі допізна. Мої діти,… Продовжити читання →
— Я тобі вже сказала і більше повторювати не збираюся! Твоя сестра зі своїм хлопцем у нас тиждень жити не будуть! — Леся відвернулася від чоловіка і продовжила розставляти на полиці в дитячій кімнаті м’які іграшки. — Лесю, ну що… Продовжити читання →
– Це ваш будинок, дочко. На тебе оформили, щоб мала свій куток. Будеш із чоловіком тут відпочивати, – лагідно сказала мама, передаючи ключі від затишної дачі в приміському лісі. Олена раділа, як дитина. Дача була маленькою, але такою гарною: дерев’яна… Продовжити читання →
Марина Юріївна різко прокинулася на дачі від усвідомлення думки, що раптом прийшла їй у голову: Господи, мені ж сьогодні п’ятдесят дев’ять, а скоро вже й шістдесят! Як же це так швидко?! Син Кирило до неї цими вихідними не приїде, він… Продовжити читання →
Марія Петрівна все життя прожила в одному селі на Полтавщині. Жила просто, працювала тяжко, як і всі сільські жінки: робота, город, худоба, діти. Її син Іван і дочка Ліля були сенсом її життя. Але якось так склалося, що любов її… Продовжити читання →
Суботній ранок почався з телефонного дзвінка від свекрухи. Валентина Михайлівна завжди дзвонила рано, ніби спеціально обирала момент, коли хочеться ще трохи повалятись у ліжку. — Олено, дорога, збирайтесь на дачу! — голос свекрухи звучав бадьоро і не терпів заперечень. —… Продовжити читання →
– Ти що твориш? – Кричала Варвара, намагаючись відштовхнути Марію від дверей. – Ми ж тут живемо! Маша міцно тримала шурупокрут, не зважаючи на верески. Старий замок з неприємним скреготом піддавався, шурупи вилітали один за одним. – Варя, йди геть,… Продовжити читання →