Романович

— Інколи життя змінює напрямок так швидко, що ми навіть не встигаємо зрозуміти, де була помилка, а де справжній дарунок долі, — з посмішкою мовила Світлана, згадуючи події того насиченого року. — У січні він став на одне коліно й подарував каблучку, у квітні мовив, що я заслуговую на справжні почуття й пішов, у липні … Читати далі

— Картопля сьогодні особливо вдалася. Прямо як у дитинстві, — Стас з апетитом підчепив на виделку рум’яний кружечок і відправив до рота, задоволено прикривши очі. — І котлети ці твої… чудові. Олена посміхнулася. Не черговою, втомленою усмішкою після робочого дня, а по-справжньому тепло. Їй подобалися ці вечори. Тільки вони удвох на їхній невеликій, але затишній … Читати далі

— У моїй квартирі без моєї згоди ніхто жити не буде, — промовила вона тихо, майже пошепки, але так, що Ігор відсахнувся, ніби його вдарили по обличчю. Він дивився на дружину, як на чужу. Ще вчора ввечері вони сиділи на дивані, їли в’ялені томати з банки й сперечалися, чий серіал дивитися — його про інженерів … Читати далі

Осінній туман огорнув старий одноповерховий будинок на околиці міста, стираючи чіткі межі між подвір’ям та сусіднім садом. Усередині пахло сушеною м’ятою, вогкістю від старої підлоги та свіжозвареною кавою, яку Надія пила щоранку на маленькій, заставленій шафами кухні. Чотири роки тому вона переступила цей поріг вагітною студенткою, тремтячи від невизначеності. Її батьки жили далеко в селі, … Читати далі

Старенький міжміський автобус важко гудів на вибоїнах, підстрибуючи на кожному повороті до рідного містечка. Галина сиділа біля вікна, притулившись чолом до холодного скла, і машинально розтирала натруджені пальці. Літо минуло в польських теплицях, серед вологого запаху землі та нескінченних ящиків з печерицями, які щоранку доводилося вантажити до сходу сонця. Попереду чекав навчальний рік у музичній … Читати далі

— Це що таке? — голос Марини дзвенів, як натягнута струна. Вона стояла посеред коридору, тримаючи в руці тонку порцелянову чашку з відбитою ручкою. — Це моя улюблена чашка. Була. Антоніна Петрівна, яка сиділа у кріслі у вітальні, повільно підвела на невістку очі. Погляд у неї був покірний, страдницький, ніби вона вже заздалегідь брала на … Читати далі

Все змінилося у вересні. Сергій прийшов з роботи похмуріший за хмару, кинув портфель у передпокої і довго мовчав, поки Ганна накладала йому їжу. – Премію не дали, – сказав він нарешті. – І взагалі, відділ скорочують. Мені залишили оклад, але без надбавок. Ганна сіла навпроти. Вона працювала віддалено – редагувала тексти для інтернет-магазину, отримувала небагато, … Читати далі

Аркадій був упевнений, що всього в житті досяг сам. Сам будував кар’єру, укладав угоди, розв’язував складні завдання, їздив на наради. Додому він повертався пізно, виглядав стомленим, але задоволеним. А як інакше? Він же вважав себе господарем життя, людиною, яка рухає світ уперед. Ніхто не сумнівався, що Аркадій – молодець. Справжній герой. І чудовий сім’янин. Його … Читати далі

— У кожного з нас є дитячі спогади, про які в родині згадують із посмішкою лише через багато років, — зауважила Оксана, розглядаючи порожню скриньку для прикрас. — Мені було всього п’ять років, коли я вирішила “захистити” мамині золоті облучки й сховала їх у прозору одноразову рукавичку після фарбування волосся. Втома та вечірня метушня зіграли … Читати далі

Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. … Читати далі