Романович

— Валеріє, ти ж доросла й розважлива жінка, повинна зрозуміти ситуацію, — Андрій з апетитним хрускотом переломив навпіл малосольний огірок і гучно втягнув носом запах. — Мамі зараз куди важче, ніж нам. Тому з вересня я всю свою зарплату відправлятиму їй на картку, а сімейні витрати поки що візьмеш на себе ти. Валерія стояла біля … Читати далі

— Оксано, не крути мені нерви своїми міськими фантазіями, я нікуди не поїду із села! — роздратовано кинув Григорій Іванович, важко спершись мозолястими долонями на край старого дерев’яного столу й дивлячись на доньку похмурим, сповненим давньої образи поглядом. — Тобі аби тільки забрати мене в ту свою кам’яну коробку на шостому поверсі, де й подихнути … Читати далі

Ірина Василівна піднялася на третій поверх без ліфта, бетонними, старанно вимитими сходами. На другому вона зупинилася, щоб перепочити. Серце калатало не стільки від самого підйому, скільки від того, що чекало її за дверима. Вона дістала маленьке дзеркальце, поправила пасмо, яке вибилося з-під шапки. Обтрусила пальто, випрямила плечі — ніби це могло додати їй сміливості. І … Читати далі

— Не дивись на мене так, Наталю. Ми з тобою не діти й обоє давно розуміємо: наш шлюб багато років тримається не на почуттях, а на самій лише звичці, — Андрій неквапливо складав у дорогу валізу зі шкіри бездоганно випрасувані сорочки, ретельно поправляючи комірці, ніби від цього залежало все його нове життя. — Я зустрів … Читати далі

Катерина повернулася після доби в лікарні й побачила на своїй кухні колишнього чоловіка з новою жінкою, двома валізами та правом, якого в нього, здається, не було. Вона не стала чекати, поки ті розкладуть речі. Біля дверей їх уже чекав дільничний, у кишені лежав скриншот, який Андрій давно забув, а в коридорі стояла п’ятнадцятирічна Поліна й … Читати далі

— Ти взагалі дивилася ці квитанції? Ірино, ти мені поясни, як таке взагалі могло вийти?! — високий, трохи різкий голос Андрія рознісся по невеликому передпокою, і кришталеві підвіски на старій люстрі ледь чутно дзенькнули. Вона стояла біля дзеркала, повільно знімала в’язаний шарф і дивилася на брата. Його обличчя почервоніло після дороги, а в руках він … Читати далі

Інна ввійшла до маминої квартири трохи по дев’ятій ранку, з візком на двох колесах і шарфом, який пахнув чужим містом. Сонцезахисні окуляри вона зняла лише в передпокої, ніби хотіла, щоб усі встигли помітити: людина щойно з Італії. У коридорі стояв запах гару. Не різкий, а впертий, такий, що в’їдається в штори. — Щось горить, — … Читати далі

Коли Олена пішла до сусіда, Сергій не закричав і не розбив жодної тарілки. Він мовчки виніс на ґанок її валізу, поставив поруч коробку з книжками й спитав: — Ключ залишиш? Олена поклала ключ на підвіконня. За сітчастою огорожею стояв Антон — розгублений, у домашній куртці. Він не дивився Сергієві в очі, і це чомусь принижувало … Читати далі

— Ти знову без жодного сорому просиш у мене гроші на комуналку й ліки, хоча я сама ледве виживаю, маючи маленьку дитину та іпотеку на плечах?! — голос Ірини зірвався на крик у тісній кухоньці, де за вікном уже сутеніло, а в повітрі висіла напруга. Мати, Ганна Петрівна, ніяково опустила погляд у чашку з холодним … Читати далі

Галина Петрівна завжди казала, що найстрашніше для сім’ї не бідність і не хвороба. Найстрашніше, коли діти починають ділити стіни, у яких виросли. Вона бачила таке в рідному селі не раз: брати, які не вітаються двадцять років через межу між городами, сестри, що не прийшли на похорон матері, бо не поділили шафу з посагом. Тому, коли … Читати далі