Романович

— Навіщо вам із Оленою та дідова хата в селі, якщо Павлик без власного кута пропадає? Ми з батьком вирішили, що садибу треба продати, а гроші віддати молодшому! Ірина Петрівна сказала це так буденно, ніби просила передати сіль через стіл. Вона акуратно промокнула кутики губ паперовою серветкою, склала руки перед собою і вичікувально подивилася на … Читати далі

«Я ж усім дітям порівну дала!» — виправдовувалася Людмила Петрівна, стоячи на порозі доньчиної квартири з двома сумками. Вона продала сільську хату, яку чоловік будував для Ірини, і не обмовилася про це ні словом. Донька мовчки порахувала дах, вікна й газ, які вклала сама. А потім показала матері зв’язку ключів, яких та не очікувала побачити. … Читати далі

— Ми вважаємо, що тобі треба переписати будинок на маму або ж продати його й віддати їй частку, бо вона це заслужила своєю працею, — промовила золовка, спокійно відсуваючи тарілку з недоїденим пирогом. У кімнаті одразу стало чути, як тихо цокає старий годинник на стіні. Я сиділа навпроти своєї свекрухи, пані Віри, і не могла … Читати далі

— Тату, ти ж сам це казав! — дзвінкий, трохи вдавано-обурений голос семирічної Марійки розірвав простору кухню й одразу заглушив звичну ранкову тишу, у якій було чути лише тихе дзижчання кавомашини та запах щойно змелених зерен. — Обіцяв же сьогодні поїхати до парку розваг! А тепер що виходить? Знову робота? Олег розгублено всміхнувся, тримаючи в … Читати далі

— Діти, звільніть мені спальню до неділі, бо я повертаюся із санаторію не сама, а зі своїм новим щастям, — бадьоро щебетала слухавка. Оксана завмерла біля столу й глянула на чоловіка. Андрій тримав у руці ополоник і розгублено дивився на телефон, де висвічувалося ім’я матері. — Мамо, яке щастя? Куди звільнити? — тихо перепитав він, … Читати далі

— Що ще за мати?! Ти й справді вважаєш, що я пущу чужу людину в нашу квартиру й приречу себе на безкінечний догляд за лежачою хворою? — голос Артема звучав холодно й гостро, розбиваючись об стіни передпокою, де Марина саме роззувала молодшого сина. Ці слова впали їй на серце важким каменем, так що в грудях … Читати далі

— Тату, ви вже не молоді, скільки ще можна шастати до сусідки через паркан, наче підлітки на вечорницях? — голосно кинув Богдан, обвівши поглядом усіх, хто сидів за столом. На подвір’ї на мить запала ніякова тиша. Сусіди, що прийшли на пироги, застигли з виделками в руках. — Ми з Оленою все обміркували, — рішуче додала … Читати далі

«Можете розходитися, усе скасовується», — сказала я гостям на своєму весіллі. Сказала спокійно, майже буденно, ніби попросила офіціанта прибрати зі столу зайву тарілку. Тільки голос чомусь пролунав у мікрофоні занадто гучно, і музика, що грала до того в ресторані, обірвалася на півслові. Хтось засміявся, вирішивши, що це жарт. Тітка Люба навіть підняла келих: — Оце … Читати далі

— Ірино, ти що, зовсім з глузду з’їхала?! Яке «зберегти сім’ю»?! — Марина люто вдарила кулаком по металевому столу в роздягальні, так що на вішалці забряжчали ключі. — Ти п’ять років надривалася на тому клятому складі напівфабрикатів! Ти тягала коробки по двадцять кілограмів, руки роз’їли ті гумові рукавички, нігтів у тебе вже давно немає! Кому … Читати далі

Олексій сидів за кухонним столом і повільно підраховував гроші на тиждень. Марина терпляче чекала, поки чоловік закінчить і нарешті назве суму. – Ось, тримай, – він підсунув до неї кілька купюр, – і не бери зайвого, бо ти вічно набереш продуктів, а потім половина псується. Вона мовчки взяла гроші. За двадцять шість років Марина вже … Читати далі