Романович

Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. … Читати далі

– Мамо, ти тільки не сперечайся відразу. Я вже все вирішила. Так Роза починала будь-яку серйозну розмову, і після цих її слів мені належало мовчати і кивати. Дочка в мене одна, пізня, вистраждана, я перед нею пів життя навшпиньки ходжу, так що чого вже тепер. Дзвонила вона того вечора весела, задоволена собою. Повідомила, що замовила … Читати далі

— Перепрошую, а з якої причини я маю виїжджати? Квартира належить мені! — у цей час свекруха вже заносила валізи доньки. — Чому я повинна виїхати? Це моя квартира! — Віра стояла посеред власної вітальні й дивилася на валізи, які вже заносили до помешкання. Сестра чоловіка ніяково переступала з ноги на ногу біля дверей, погладжуючи … Читати далі

— Ти оформив частку на свою матір? Ну тоді діли з нею й витрати! — усміхнулася дружина. Документи лежали на краю журнального столика — тека, яку Мирон зазвичай прибирав у шухляду письмового столу. Того вечора він кудись поспішав і, мабуть, забув. Мирослава не збиралася її відкривати. Вона прибирала зі столу зайве, взяла теку, щоб віднести … Читати далі

— Навіщо ти дістаєш іще чотири тарілки, ми ж домовилися тільки про Назара з Любою? — я здивовано глянула на стіл, де вже й так бракувало вільного місця. — Я покликав Ігоря, — чоловік навіть очей не підвів від серветок. — Він буде з дружиною. І Михайла з його Олею, ми з ним якраз минулого … Читати далі

– Відкривай, – усміхнулася теща, простягаючи молодим конверт. Юра задоволено глянув на Ліду. –  Ну, нарешті. Я вже думав, що твої батьки про наш подарунок забули. Він відкрив конверт і дістав те, що зовсім не очікував побачити. *** Коли дочка отримала пропозицію руки і серця Вероніка з чоловіком пережили змішані почуття: з одного боку Ліда … Читати далі

— У свою квартиру вашу доньку з дитиною я не пропишу! — Марина стояла у дверях вітальні, її голос дзвенів від ледь стримуваної злості. — Знаю я ці ігри! Валентина Петрівна повільно відклала в’язання і підвела на невістку холодний погляд. — Що ти сказала? — її тон був оманливо спокійним, але Марина знала цю інтонацію. … Читати далі

— У кожного з нас є дитячі спогади, про які в родині згадують із посмішкою лише через багато років, — зауважила Оксана, розглядаючи порожню скриньку для прикрас. — Мені було всього п’ять років, коли я вирішила “захистити” мамині золоті облучки й сховала їх у прозору одноразову рукавичку після фарбування волосся. Втома та вечірня метушня зіграли … Читати далі

— Мамо, ти що, жартуєш? Як це — продала дачу? А звідки ми тепер братимемо малину дітям і городину на всю зиму? Любов Василівна слухала здивований і розгублений голос сина у слухавці й уперше за багато років навіть не подумала виправдовуватися. Вона не стала нагадувати про ниючі коліна. Не стала розповідати, скільки сил забирають щотижневі … Читати далі

Зовиця привезла рідню до мене на дачу на все готове, але я залишила їм порожній холодильник і серйозний урок. Дача для мене завжди була місцем сили. Старий будинок, який дістався від прабабусі, я відновлювала власними руками п’ять років. Кожен кущ смородини, кожна половиця, кожен гачок на веранді були просякнуті моєю любов’ю і працею. Чоловік Ігор … Читати далі