Романович 
Віктор терпів два тижні. Щоранку він прокидався з думкою, що це все – поганий сон, примха, яка обов’язково мине. Що Ольга схаменеться, повернеться до звичного життя, і все стане як раніше. У перші дні він демонстративно не помічав змін. Коли вона не приготувала вечерю – мовчки з’їв бутерброд. Коли пішла з Тамарою в кафе – … Читати далі
Повертаючись від дочки, Алла зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу, коли побачила Анну, постарілу і пригнічену. Спочатку думала, що помилилася, але придивившись, зрозуміла, що це точно вона. — Анна, — окликнула вона жінку, яка йшла важкою, шаркаючою ходою. Тут же промайнула думка: “Щось вона виглядає недобре…” Анна підняла голову і … Читати далі
“– Наступного разу готуйтеся! Відпочити хочемо по-людськи, – незворушно заявив брат чоловіка – Надя, у нас радість! Мій брат відмовився від своєї частки у спадку. – Про яку частку ти говориш? Машина дісталася йому за заповітом, квартиру свою батько залишив старшому онуку, його сину, теж за заповітом. Про що може йтися ще мова? – Дача, … Читати далі
– Пустиш? – Запитала мати, не привітавшись. – Ні, – сказала Тамара. – Я на роботу йду, а більше вдома нікого немає! Сама розумієш, я не можу залишити у квартирі чужу людину Свого батька Тамара ніколи не бачила, але знала, що його звуть Іваном, бо вона була Тамара Іванівна. Прізвище, щоправда, носила мамине – Сизова, … Читати далі
— Знову не спав? — Ірина з невдоволенням і прихованим жалем дивилася на чоловіка. Можна було не питати, все і так було написано на обличчі: мішки під очима, втома, очі немов вкриті червоною павутиною… — Юра, так не можна! Ти сам себе заганяєш у депресію! Треба щось робити! Робити… Він все життя щось робив. Жодної … Читати далі
Раїсу Іванівну було не втішити. Її онука Наталка заслабла і її не стало… Наталі було сімнадцять, вона була копія бабусі в юності. Для Раїси Іванівни весь сенс життя був у Наталі. Вона сподівалася, що її красуня внучка те, що сама Раїса Іванівна не встигла у своєму житті, встигне зробити. І раптом таке… Лікування було тривалим, … Читати далі
— Ми ж домовлялися зупинитися на двох дітях, — не особливо радісно сприйняв новину дружини Матвій. – Софійці п’ять років, Данилкові — три, може їх спочатку на ноги треба поставити? — Ти пропонуєш мені позбутися цього малюка? — вже збиралася плакати Марина. — Я не зможу цього зробити, зрозумій мене. Матвій зрозумів, потилицю почухав, головою … Читати далі
– Ти що, з глузду з’їхала?! Яка, до біса, довіреність! – голос Валентини Петрівни пролунав на весь під’їзд. – Валю, ти чого кричиш? – Галина Андріївна розгублено поправила окуляри на переніссі. – Люди ж почують. – І хай чують! Це ж треба додуматися – віддати онуку довіреність на квартиру! – Валентина кинула пакет з харчами … Читати далі
– А ти куди зібралася? Я тебе не відпускала. Сьогодні дивитимешся за дітьми, зрозуміла? Я у справах. І спробуй тільки втекти. – Мати поглядом, що не обіцяв нічого доброго, дивилася на старшу дочку. – Мамо, але ж це ваші з дядьком Олегом діти. Я не просила їх заводити, то чому я повинна стежити за ними… … Читати далі
– Не буду я з нею жити, тату! Не примусиш! Ви з мамою мене вмовили на цей шлюб, а тепер навіщо вона мені, коли я своє справжнє кохання зустрів?! – Олег рвав і метав, геть-чисто забувши про те, що та, про кого він говорив, укладала спати його сина в сусідній кімнаті. – Ти, Олеже, не … Читати далі