Романович

Кухня Світлани пахла корицею та запіканкою, яку її чотирирічний син Артемко зазвичай їв лише наполовину. Настінний годинник цокав розмірено, нагадуючи про те, що вечір п’ятниці несе з собою не омріяний спокій, а традиційний телефонний дзвінок. Коли телефон на столі завібрував, Світлана не поспішала брати трубку. Вона знала, хто дзвонить, і знала, з чого почнеться розмова. … Читати далі

Віктор увійшов у квартиру, навіть не знявши взуття до кінця. Він кинув ключі на тумбу так, що вони продзвеніли об стільницю, наче попередження. Олена, яка саме розставляла тарілки на столі, здригнулася. Вона звикла, що вечори в їхньому домі мають бути тихими й передбачуваними, але сьогодні повітря було густим, мов перед грозою. — Нам треба розлучитися, … Читати далі

Прийняла племінницю до першої зарплати, а через три місяці почула: «Ви мені заважаєте»…   …Ця історія не так про житло, як про надзвичайно неприємне відчуття: коли людина заходить до твого дому як тимчасовий гість, а за пару місяців ти вже сама ходиш власними кімнатами з думкою, що ти тут зайва. Мені 60 років. Я живу … Читати далі

— Знову три тисячі гривень за світло? Мар’яно, що ти з тим світлом робиш? Світлана крутила в руках платіжку й здивовано дивилася на доньку. Мар’яна лише безпорадно розвела руками й опустила очі. На її обличчі від затяжної втоми та переживань за останні місяці й так живого місця не було, а тут ще й цей новий … Читати далі

Хлопець запропонував скинутися на подарунок його мамі, хоча ми зустрічаємося лише місяць. Моя відповідь охолодила його запал…   …До своїх тридцяти семи років я дійшла одного дуже простого, вистражданого й кришталево чіткого розуміння власного щастя. Життя у величезному, метушливому місті й так забирає занадто багато сил, тому в особистих стосунках я шукаю виключно тиху гавань. … Читати далі

— Коли ви вдвох зайшли до зали і твоя супутниця так відверто розцвіла від мого фартуха офіціантки, мені на мить стало навіть цікаво спостерігати за цим театром. Але найбільше мене вразило твоє мовчання: ти сидів, ховав очі в меню і навіть не спробував зупинити цей потік дрібної ввічливої зневаги. Саме в ту хвилину я остаточно … Читати далі

— Коли ти роками повторював, що ми просто не готові, що треба почекати і змиритися з обставинами, я вірила кожному твоєму слову. А тепер я тримаю в руках твій забутий телефон і чую від абсолютно незнайомої жінки, що десь у дитячому будинку на тебе щодня чекає маленька дівчинка. Чому ти вирішив, що мав право проживати … Читати далі

Сонце хилилося до заходу, заливаючи золотом тихий двір старого київського мікрорайону. Світлана прямувала додому після довгих нарад, міцно стискаючи в руках пакунок із продуктами. Вона мріяла про гарячий чай і те, що Артем, який мав повернутися з відрядження лише завтра, зробить їй несподіваний сюрприз. Проте доля підготувала сюрприз для неї, але зовсім не той, на … Читати далі

— Знаєш, Юро, я цілих п’ять років щиро вважала, що наші спільні виходи в театр чи на вечори до друзів — це моменти нашої найбільшої близькості й радості. А виявляється, весь цей час ти просто мовчки стояв поруч, розглядав мій одяг і терпляче чекав, поки я сама здогадаюся, як сильно не відповідаю твоїм уявленням про … Читати далі

Вечірнє сонце повільно сідало за горизонт, залишаючи на стінах просторої вітальні довгі бурштинові смуги. Марія стояла біля панорамного вікна свого нового двоповерхового будинку, тримаючи в руках теплий чай. Надворі, на невеликому акуратному газоні, двоє старших синів, Олексій та Артем, ганяли м’яча, а молодша Алінка гойдалася на дерев’яній качелі, щось наспівуючи собі під ніс. Це була … Читати далі