Романович

Продати квартиру і купити будинок — це нібито була гарна ідея. Якби не два момента. Перше, з умовою забрати свекруху до себе. Друге — продати для цього мою дошлюбну квартиру. Цього я не могла допустити. «Продай свою квартиру і не ний — збудуємо дім, і маму до нас заберемо», — заявив чоловік про мою дошлюбну … Читати далі

— Тобі сорок років, своєї сім’ї немає, навіщо тобі самій ціла двокімнатна квартира? — мама спокійно відсьорбнула гарячий чай і подивилася на мене так, ніби ми обговорювали погоду за вікном. Я застигла з чайником у руках. На столі холонули свіжі сирники, які я насмажила саме до її приїзду, стояла баночка полуничного варення, яке вона так … Читати далі

Життя іноді робить такі круті повороти, що тільки руками сплеснеш. Хто б мені років п’ятнадцять тому сказав, що я покину рідне село, свій город, садок і поїду в чужі краї мити підлоги та доглядати чужих літніх людей, — я б у вічі засміялася. Я ж змалку до землі привчена. У нас у роду всі такі … Читати далі

Настя приїхала в село наприкінці квітня. Приїхала одна – з рюкзаком і фанерною валізкою, перев’язаною мотузкою. Більше вона нічого не мала. Дев’ятнадцять років, з дитбудинку, за плечима – технікум, гуртожиток і повна, як то кажуть, невідомість попереду. У правлінні її зустріли насторожено. Голова, Іван Петрович, людина вже немолода, з важким, ніби вирубаним з дерева обличчям, … Читати далі

У світлому залі затишного кафе Поліна сиділа навпроти своєї подруги Мар’яни, зосереджено перевіряючи екран телефона кожні дві хвилини. На столі холонув уже другий чайник із трав’яним чаєм, а розмова знову крутилася навколо однієї й тієї самої теми, яка давно втомила всіх довкола. — Поліно, перестань дивитися на годинник, — тихо зауважила Мар’яна, підпираючи підборіддя рукою. … Читати далі

Телефонний дзвінок застав Оксану посеред супермаркету, коли вона намагалася вибрати найдешевше вершкове масло серед десятка строкатих пачок. Життя Оксани складалося з дрібних розрахунків, нескінченних чеків та планування бюджету на два місяці вперед. Коли на екрані висвітилося ім’я матері, жінка притисла слухавку плечем до вуха, продовжуючи вивчати терміни придатності на упаковках. – Доню, ми з батьком … Читати далі

— Продамо твою квартиру і купимо спільну, я не збираюся жити в тебе на правах квартиранта! — заявив Матвій. Ганна не повірила своїм вухам. — Але ти говорив, що це ідеальний варіант для нас, — тихо промовила вона. — Я не думав про майбутнє! — Матвій підвівся з-за столу. — Що скажуть мої друзі? Що … Читати далі

Марина стояла посеред власної вітальні, дивлячись на двох жінок, які вторглися до її особистої квартири. Валентина Павлівна, мати її чоловіка Леоніда, тримала в руках зв’язку ключів — запасну, про яку Марина навіть не підозрювала. Поруч із матір’ю стояла Христина, сестра Леоніда, із презирливою посмішкою на губах. — Забирайтеся з мого дому! — голос Марини тремтів … Читати далі

— Марійко, ти ж тільки м’ясо на вогні не пересуши, пильнуй добре! Його легко зіпсувати, якщо ґав ловити, — донісся з відчиненого вікна літньої кухні дзвінкий, повчальний голос Галини Степанівни. Свекруха навіть не дивилася у двір, але якимось дивним чином контролювала кожен рух невістки на відстані. Марія стояла біля мангала, з якого пашіло нестерпним жаром. … Читати далі

Це було в день весілля Ліди-поштарки. Ох, що за весілля… Не весілля, а гірке горе. Все село зібралося біля сільради не радіти, а судити. Стоїть Ліда наша, тоненька, як тростинка, у простенькій білій сукні, що сама пошила. Обличчя бліде, тільки очі величезні, злякані, але вперті. А поряд із нею – наречений, Степан. Степана у нас … Читати далі