Романович

— До речі, у тебе білизна якась стара. Купи нормальну, не ганьби брата. Марина зблідла від приниження і злості. Вони перевіряли її спідню білизну? — Геть! — закричала вона. — Негайно геть звідси!

Автор

Марина стояла посеред власної вітальні, дивлячись на двох жінок, які вторглися до її особистої квартири. Валентина Павлівна, мати її чоловіка Леоніда, тримала в руках зв’язку ключів — запасну, про яку Марина навіть не підозрювала. Поруч із матір’ю стояла Христина, сестра Леоніда, із презирливою посмішкою на губах. — Забирайтеся з мого дому! — голос Марини тремтів … Читати далі

Марійко, ти ж тільки м’ясо на вогні не пересуши, пильнуй добре! Його легко зіпсувати, якщо ґав ловити, — донісся з відчиненого вікна літньої кухні дзвінкий, повчальний голос Галини Степанівни. Свекруха навіть не дивилася у двір, але якимось дивним чином контролювала кожен рух невістки на відстані. Марія стояла біля мангала, з якого пашіло нестерпним жаром. Легенький літній сарафан геть прилип до спини від задухи. Сонце припікало в потилицю так, що голова йшла обертом, а в повітрі стояв густий дим упереміш із запахом духмяного маринаду. Вона вкотре обережно повернула залізні прути з м’ясом, відганяючи настирливих комарів. А всього за кілька кроків від неї, у затінку старезної розлогої яблуні, зручно вмостився її чоловік Назар. Він розкинувся у розкладному кріслі так, щоб упіймати бодай найменший подих свіжого вітерця. В одній руці Назар тримав холодний домашній узвар, а на колінах лежав розгорнутий журнал зі сканвордами

Автор

— Марійко, ти ж тільки м’ясо на вогні не пересуши, пильнуй добре! Його легко зіпсувати, якщо ґав ловити, — донісся з відчиненого вікна літньої кухні дзвінкий, повчальний голос Галини Степанівни. Свекруха навіть не дивилася у двір, але якимось дивним чином контролювала кожен рух невістки на відстані. Марія стояла біля мангала, з якого пашіло нестерпним жаром. … Читати далі

– Не сестра ти мені більше! З цього дня у мене немає сестри. Плуталася не зрозумій з ким, рід свій зганьбила. Щоб ноги твоєї в моїй хаті не було

Автор

Це було в день весілля Ліди-поштарки. Ох, що за весілля… Не весілля, а гірке горе. Все село зібралося біля сільради не радіти, а судити. Стоїть Ліда наша, тоненька, як тростинка, у простенькій білій сукні, що сама пошила. Обличчя бліде, тільки очі величезні, злякані, але вперті. А поряд із нею – наречений, Степан. Степана у нас … Читати далі

Усі ці роки він нічого не міг згадати. Єдина картина, що залишилася в його пам’яті — перон вокзалу й обличчя жінки, яка махає йому червоною хусткою. Він не пам’ятає ні її імені, ні обставин. Але він пам’ятає дату. І щороку, в цей день, він бере відпустку і їде до Львова. Він стоїть під годинником на центральній платформі з дев’ятої до десятої ранку. Це стало ритуалом, сенсом його безпам’ятного життя

Автор

Конверт був чужим у цій стопці — казенний, лікарняний, із фіолетовим штампом невідомого мені глухого містечка. Він лежав поверх білосніжних, хрустких рахунків і рекламних проспектів, як дика польова квітка на стерильному операційному столі. Мій чоловік, Всеволод Аркадійович, не помітив його. Він розбирав свою пошту з методичністю хірурга, відкладаючи важливе в один бік, непотрібне — в … Читати далі

— Мамо! А ми з бабусею готували печиво!— З тебе тисяча сто сімдесят п’ять гривень за продукти, солодощі та електрику, — заявила свекруха, простягаючи розкриту долоню просто до обличчя Ірини. Ірина завмерла, кліпнувши кілька разів поспіль. Слова прозвучали так несподівано, що мозок відмовлявся їх опрацьовувати

Автор

Ірина проводила рукою по обличчю, притулившись до стіни ліфта. Сьогодні зміна в медичному центрі затягнулася майже до восьмої вечора. Записів було більше, ніж зазвичай, пацієнти йшли один за одним, а до кінця дня голова гуділа від втоми. У сумці лежали документи, які треба було забрати додому для завтрашньої звітності. Жовтневий дощ стукав по вікнах під’їзду, … Читати далі

Марина знайшла листування випадково. Шукала номер сантехніка в телефоні чоловіка, а знайшла зовсім інше. Те, що вона зробила потім, не вкладалося в жодні сценарії.

Автор

Марина знайшла листування випадково. Шукала номер сантехніка в телефоні чоловіка, а знайшла зовсім інше. Те, що вона зробила потім, не вкладалося в жодні сценарії. Марина знайшла листування в четвер, близько сьомої вечора. Шукала в телефоні Гліба номер сантехніка, бо кран на кухні капав третій тиждень, і сил терпіти цей ритмічний стук об раковину більше не … Читати далі

Оксаночко, та що ти вигадуєш? Яке ще там може бути диво? Василь мій уже на цвинтарі, хата наша, город наш, ми сорок років тут прожили. Давай підпишу, що треба, бо в мене корова не доєна. — Не ваша вже ця хата, тітко Надіє. І город не ваш. Покійний Василь Іванович два роки тому в районі в нотаріуса все чисто переписав на іншу жінку. Надія Григорівна стояла посеред сільради в чорній жалобній хустці й просто дивилася на дівчину. У голові не було ніяких думок. Лише дивна, порожня дзвінка тиша, наче вона вийшла з теплої хати босоніж на сніг. Вона прожила з Василем майже сорок літ. Звичайна сім’я, як у всіх у селі. Не краща й не гірша. Василь не пиячив, заробляв копійку, додому вертався вчасно, тримав господарство. Син Сергій уже дорослий, давно жив у великому місті, мав хорошу роботу й сім’ю. Василь пішов раптово. Уранці пив каву на ґанку, говорив, що треба полагодити хвіртку, а ввечері просто ліг на диван і більше не підвівся. Село посумувало, сусіди допомогли з похороном, син побув два дні й поїхав назад до роботи. Надія залишилася одна у великій садибі, де кожен куток пахнув працею її покійного чоловіка. І от тепер — чуже жіноче ім’я на офіційному гербовому папері

Автор

— Надіє Григорівно, ви тільки сядьте, бо в мене в папці папір лежить, після якого люди зазвичай викликають швидку, — секретарка сільради поклала перед нею синю канцелярську теку і важко зітхнула. — Оксаночко, та що ти вигадуєш? Яке ще там може бути диво? Василь мій уже на цвинтарі, хата наша, город наш, ми сорок років … Читати далі

— Ти уявляєш, він сказав, що це “не пощастило” і треба знову пробувати, бо йому потрібен лише син! — з гіркотою ділилася пасажирка в купе потяга. — На виписку приїхала тільки його мати, а сам він вимкнув телефон і пішов святкувати з друзями те, що в нього нібито з’явився лишній рот… Але через рік я поставила крапку в цьому шлюбі!

Автор

— Ти уявляєш, він сказав, що це “не пощастило” і треба знову пробувати, бо йому потрібен лише син! — з гіркотою ділилася пасажирка в купе потяга. — На виписку приїхала тільки його мати, а сам він вимкнув телефон і пішов святкувати з друзями те, що в нього нібито з’явився лишній рот… Але через рік я … Читати далі

Ви згадали про Бога лише тоді, коли вам стало погано, – з гіркотою зауважила Надія. – Що саме сталося?

Автор

Осіння мряка огортала тихі вулиці провінційного містечка, у якому кожен знав про сусіда більше, ніж про власне сумління. Надія стояла біля вікна невеликої затишної квартири, спостерігаючи, як жовте листя повільно падає на мокрий асфальт. Ця квартира коштувала їй років важкої праці, безсонних ночей і мовчазних сліз, про які не знав ніхто на світі. Колись давно … Читати далі

— Зачекайте, але ж тут зовсім не те, що ми замовляли! Ви впевнені, що це наш пакунок? — здивовано вигукнув Андрій, наздоганяючи кур’єра біля під’їзду під підсилюваними поривами сильної зливи. — А той, хто отримав наші продукти, чомусь навіть словечком не запевнив про помилку й тихо залишив усе собі!

Автор

— Зачекайте, але ж тут зовсім не те, що ми замовляли! Ви впевнені, що це наш пакунок? — здивовано вигукнув Андрій, наздоганяючи кур’єра біля під’їзду під підсилюваними поривами сильної зливи. — А той, хто отримав наші продукти, чомусь навіть словечком не запевнив про помилку й тихо залишив усе собі!  Недільний вечір видався суворим. Небо над … Читати далі