Романович

— Надіє Григорівно, ви тільки сядьте, бо в мене в папці папір лежить, після якого люди зазвичай викликають швидку, — секретарка сільради поклала перед нею синю канцелярську теку і важко зітхнула. — Оксаночко, та що ти вигадуєш? Яке ще там може бути диво? Василь мій уже на цвинтарі, хата наша, город наш, ми сорок років … Читати далі

— Ти уявляєш, він сказав, що це “не пощастило” і треба знову пробувати, бо йому потрібен лише син! — з гіркотою ділилася пасажирка в купе потяга. — На виписку приїхала тільки його мати, а сам він вимкнув телефон і пішов святкувати з друзями те, що в нього нібито з’явився лишній рот… Але через рік я … Читати далі

Осіння мряка огортала тихі вулиці провінційного містечка, у якому кожен знав про сусіда більше, ніж про власне сумління. Надія стояла біля вікна невеликої затишної квартири, спостерігаючи, як жовте листя повільно падає на мокрий асфальт. Ця квартира коштувала їй років важкої праці, безсонних ночей і мовчазних сліз, про які не знав ніхто на світі. Колись давно … Читати далі

— Зачекайте, але ж тут зовсім не те, що ми замовляли! Ви впевнені, що це наш пакунок? — здивовано вигукнув Андрій, наздоганяючи кур’єра біля під’їзду під підсилюваними поривами сильної зливи. — А той, хто отримав наші продукти, чомусь навіть словечком не запевнив про помилку й тихо залишив усе собі!  Недільний вечір видався суворим. Небо над … Читати далі

— Мамо, у твоєму віці люди вже про спокій думають і про онуків, а не про весілля. Невже тобі мало всього, що ти маєш? Надія витерла долоні об фартух і пильно поглянула на доньку. — А що саме я маю, Тетяно? Тетяна саме перебирала полуницю у великій мисці. Її щоки враз спалахнули, очі заметушилися, але … Читати далі

— Катю, чекай! Я ж пам’ятаю, ти любиш рожеві тюльпани, так? — упевнено мовив Євген, зупиняючись біля квіткової ятки та ніжно беручи дівчину за руку. — Ось глянь, вони зліва стоять, справді гарні? Ладно, погнали далі… Просторий підземний перехід біля станції метро у вечірню годину пік нагадував вулик. Сотні людей поспішали у своїх справах, тупотіли … Читати далі

— Марто, ти точно сьогодні поїдеш? Може, залишишся в місті до суботи? — голос Андрія в телефоні прозвучав настільки напружено, що вона навіть відклала чашку. — А що сталося? Я вже речі склала. Завтра працюватиму з дому, а ввечері хочу посадити лаванду біля тераси. Ти ж сам казав, що приїдеш у п’ятницю. — Та нічого … Читати далі

— Якщо ви вважаєте нас родиною тільки тоді, коли з моєї хати можна щось винести, то спершу поверніть мій холодильник, а вже потім повчайте мене жити! Соломія стояла посеред власної кухні, тримаючи в руці дорожню валізу, і дивилася на порожній куток. На підлозі залишився ідеально рівний, світлий прямокутник лінолеуму. Той самий клапоть, якого роками не … Читати далі

Набридливий звук телефону не замовкав. Микита скривився і відключив його. Потім стрепенувся, схопив  і глянув на екран. – Тітка Таня! – промайнуло в нього в голові. – Сусідка по дачі. Третя година ночі. Щось трапилося? Хлопець гарячково набрав знайомий номера. – Микитко, – озвалася жінка, – дяді Толі погано. Я швидку викликала. Але ти ж … Читати далі

– Доньці моїй усе найкраще треба, бо вона в мене одна, а ви вже як-небудь переб’єтеся, – спокійно мовила свекруха і висипала посеред дивана клубок поношеного старого одягу. Я тоді проковтнула цю образу. Змовчала, бо звикла берегти мир у хаті, бо так мене вчили змалечку – шануй старших, не роздмухуй суперечки на рівному місці. Але … Читати далі