Романович На кухні тихо цокав старий настінний годинник – той самий, з циферблатом у цяточку, який Ірина купила на розпродажі років десять тому. Цей звук був настільки звичним, що його майже не помічали. Майже. А сьогодні він ніби спеціально відраховував секунди, поки Ірина дивилася на екран телефону, де блимало: «Вхідний. Оксана». Оксана ніколи не телефонувала першою. … Читати далі
Марина знала Андрія стільки, скільки пам’ятала саму себе. Їхні хати стояли навпроти, і ще з трьох років вони бігали одне до одного через дорогу, ділили цукерки навпіл і разом плакали, коли когось із них карали. У школі сиділи за однією партою, а після уроків верталися додому стежкою вздовж річки. Мати Андрія, Валентина Петрівна, дивилася на … Читати далі
— Сину, доню! Купіть мені квартиру! — Надія Петрівна рішуче вдарила долонею по клейонці, так що чашки на столі жалібно дзенькнули. — У самому центрі міста. Щоб з вікон було видно тихий дворик, а до найближчого ринку можна було дійти пішки. Я це чесно заслужила за все своє життя! Я мовчки дивилася на її руку … Читати далі
— Невістко! Ти зовсім глузд утративла?! Що це за дурниці про те, що «ви не маєте жодного права заходити сюди без попереднього дозволу за три робочі дні»?! — 68-річна Олена Михайлівна від шоку й обурення ледь не впустила на чистий килимок важку термосумку. Із тієї сумки на весь під’їзд, розливаючись між поверхами, тягнувся неймовірний домашній … Читати далі
– Йди, поки тебе ніхто не помітив! Ти хочеш, щоб мій чоловік дізнався, хто ти? – Оксана вхопила Дарину Петрівну за руку й відштовхнула її від дверей РАЦСу. Літня жінка ледве встояла, міцно притискаючи до грудей букет хризантем. – Доню, я ж приїхала тебе привітати… – Я просила тебе не приїжджати! Ти взагалі розумієш, як … Читати далі
— Слухай, невістко, скільки можна влаштовувати цей цирк із замками та ховати від мене ключі, наче я якась чужа людина чи шпигунка у нашому спільному сімейному домі?! — обурено випалила Олена Миколаївна, різко крокуючи по доглянутій доріжці заміської ділянки та ледь не наступаючи на акуратні зелені грядки з ранньою полуницею. Оксана саме оговталася після виснажливої … Читати далі
Біля виходу з пологового свекруха заявила: «Дитину я забираю до себе. Права голосу в тебе немає». Ірина мовчки пішла з донькою на руках. Але справжня причина, чому Надії Павлівні була потрібна саме ця дитина, виявилася такою, що навіть тітка Тамара присвиснула. — Раз ти привела дитину не в тих умовах, на які ми розраховували, права … Читати далі
— Дружино! Мама сказала, що ти зовсім не вмієш дбати про чоловіка, тому відсьогодні готуватимеш строго за її зошитом, — чоловік спокійно поклав на край столу товсту синю папку. Оксана саме дописувала робочий звіт за ноутбуком: пальці вже заніміли від клавіатури, а спина боліла після довгого дня. Вона повільно підвела очі, намагаючись зрозуміти, чи це … Читати далі
— Невже ти справді так підеш на свято, Катерино? — Максим зупинився біля входу до ресторану й уважно глянув на дружину. — Може, хоч сережки вдягнеш? Катерина зняла з плеча свою робочу сумку й мовчки простягнула її чоловікові. — Сьогодні я провела десять годин у поїздках по зустрічах, а потім ще майже годину добиралася крізь … Читати далі
Людмила Петрівна не зняла пальто, хоч зазвичай одразу йшла на кухню, питала про чай і викладала на стіл свої пиріжки. Олена вже зрозуміла: недільний візит свекрухи цього разу нічим хорошим не закінчиться. Вона міцно стискала сумочку під ліктем і раз у раз кидала на Тараса такі погляди, ніби чекала, що він сам здогадається, навіщо вона … Читати далі