Марино! Що ти сказала, дитино моя? — пані Людмила, майбутня свекруха, часто закліпала очима, наче намагалася скинути з себе оману. — Шлюбний контракт хочеш підписувати? Це як у тих американських кінофільмах про мільйонерів, чи що? Марина спокійно промокнула губи серветкою, зберігаючи повну незворушність. — Так, саме так, пані Людмило. Шлюбний договір, — підтвердила вона. — Розумієте, у мене є певний актив, нерухомість, і я вважаю за доцільне чітко розмежувати права власності ще до того, як ми офіційно станемо родиною. — Ой, та що ти верзеш! — жінка сплеснула руками, а потім демонстративно схопилася за серце. — Андрію, синочку, ти чуєш, що твоя наречена витворяє? Андрій потер перенісся — жест, який він успадкував від свого батька, коли той нервував через непередбачувані обставини. — Мамо, зачекай, — озвався він, намагаючись зберегти спокій. — Марино, поясни нам обом, навіщо це потрібно? Ми ж збираємося будувати щастя, а не банківську звітність. Марина вдихнула повітря, підбираючи слова з максимальною обережністю. Вона відчувала, як кожне її речення падає у вакуум нерозуміння. — Дивіться, у мене є власна квартира в центрі Києва, трикімнатні апартаменти, плюс частка у сімейній фірмі, яку заснував ще мій дідусь. Я просто хочу, щоб ми обоє були захищені від будь-яких майбутніх суперечок і моє майно залишилося мені. Це чесно
Весілля — це не лише квіти, біла сукня та обіцянки перед гостями, це ще й великий іспит на довіру, який доводиться складати задовго до першого танцю. Коли два світи з різними уявленнями про статки та майбутнє зустрічаються за одним столом, повітря стає густим від невисловлених очікувань та прихованих страхів. Чи можна побудувати щастя на фундаменті … Читати далі