Романович

– Онук не наш! – владним тоном заявила Валентина Петрівна просто з порога передпокою, навіть не розстебнувши ґудзиків на темно-зеленому пальті. – Бачу я, мене не проведеш! Чужа кров! Олена так і завмерла біля комода з дитячою піжамкою в руках. На кухні зашипіла сковорода з оладками. Із спальні долинало сопіння однорічного сина. – Серйозно? – … Читати далі

— Ти хоч би води дівчатам винесла, раз на стіл лінуєшся зібрати, мої доньки все ж таки прийшли, а не чужі люди, — пролунало незадоволене з вітальні, коли Олена саме стояла біля шафи. Вона глибоко вдихнула, повільно видихнула й глянула на себе в дзеркало. У власному домі, де кожна дрібниця купувалася з любов’ю й за … Читати далі

У гамірному цеху панувала особлива злагода, ніби все тут дихало енергією й упевненістю. Десяток верстатів, мов працьовиті бджоли, без перепочинку працювали, виточуючи з металу блискучі завитки стружки, які сипалися в піддони, наче справжні прикраси. Під фрезами народжувалися гнуті пелюстки, що пізніше прикрашали паркові каруселі й театральні сцени. Назар пройшовся вздовж ряду машин і долонею торкнувся … Читати далі

Ірина спокійно застебнула свою валізу й тільки потім перевела погляд на чоловіка. «І що, знову всі гроші пішли твоїм родичам? — у її голосі не було ні докору, ні злості, лише спокійна констатація. — Що ж, цього року на море я їду без тебе, так і вирішила». Андрій рвучко підскочив, наче його хтось боляче вщипнув. … Читати далі

– Я переписав дачу на Максима, бо він продовжувач нашого роду, а ти все одно чужа людина в іншій родині. Батько сказав це абсолютно спокійно й навіть не підвів очей від тарілки, ніби просто попросив передати хліб або сіль за звичайним недільним обідом. Ми всі сиділи в його великій світлій вітальні, як і робили щомісяця. … Читати далі

Галина летіла до села так швидко, як тільки дозволяли правила, і дуже боялася не встигнути. Зранку їй подзвонила тітка Олена, сусідка бабусі, й сказала, що бабусі зовсім зле. Галя загальмувала біля хвіртки й важко зітхнула. Заходити до хати було страшно: а якщо вже все, а якщо вона запізнилася? Думати про найгірше не хотілося, але здоровий … Читати далі

«Це ти з Єгорком плуталася?» «Ти все життя дивився на мене як на корову: треба — подої, треба — запряжи. А тепер дивуєшся, чому я побігла на чуже «здоровенькі були», де мене хоч назвали на ім’я?» — Це ти з Єгорком плуталася? Голос у Павла був тихий, ніби він сам не хотів почути власні слова. … Читати далі

Артем, намагаючись наробити якнайбільше шуму, витяг із-під ліжка старий коричневий чемодан. Він жбурнув його на ліжко так, що пружини жалібно заскрипіли. Замок гучно клацнув, кришка відкинулася, і чоловік почав кидати всередину сорочки, светри, джинси — усе підряд, одним незграбним оберемком. Він демонстративно гримав дверцятами шафи, смикав шухляди так, ніби хотів вирвати їх із коренем. Одяг … Читати далі

На ювілей до своєї бабусі Назар встиг буквально просто з потяга. – Ого, який ти високий, ще й за рік витягнувся, а я от уже в землю входжу. Форма тобі личить. – Ба, форма — це ненадовго. В армії я трохи підріс, тільки не вгору, а вшир. Мама купила джинси, а вони мені малі. От … Читати далі

Чекаючи своєї черги в поліклініці, я несподівано зіткнулася з однокласницею, з якою ми не бачилися добрих двадцять років. Слово за слово, і вона із захопленням заявляє: «Уявляєш, днями нарешті зустріла чоловіка своєї мрії! Ідеальний у всьому: гарний, забезпечений, розумний…» Я щиро зраділа і попросила показати фотографію щасливчика. Глянувши на екран, я буквально заклякла — з … Читати далі