Романович — Віддай бабусину хату Олені, у тебе й так усе склалося, а їй жити ніде! — спокійно мовила мені мама, підсуваючи ближче тарілку з варениками. Я поставила ложку й кілька секунд просто дивилася на неї. У батьків пахло свіжою випічкою, кропом і тим самим домашнім затишком. Звичайний недільний обід, на який нас запросили нібито просто … Читати далі
– Ти весь цей час приховувала від мене гроші? Іро, ти хоч розумієш, що після такого вчинку я щиро не знаю, чи можу тобі тепер довіряти? – Дмитро поклав мій мобільний телефон на дерев’яну стільницю й дивився на мене так, ніби щойно знайшов не звичайне банківське сповіщення, а якусь небезпечну таємницю. Я сиділа за столом … Читати далі
Шостого вересня Ірина Петрівна щороку чекала на одне-єдине свято. І не тому, що саме цього дня вона народилася. У цей день їй телефонував син. Розмови завжди виходили короткі й зовсім порожні. Максим щоразу казав майже одне й те саме: – Мамо, з днем народження. Як ти? Все нормально? Ну й добре. Тримайся там. Говорили хвилини … Читати далі
— Ти тут ніхто, збирай свої речі й щоб до вечора тебе в цій хаті не було! — свекруха стояла посеред кухні й спокійно викладала на тарілку свіжі яблучні оладки. — Без крику, Оксано, — тихо озвався з-за столу чоловік. — Мама каже правду. Сім’ї в нас давно нема, а цей дім належить тільки їй. … Читати далі
— Ти взагалі розумієш, що ти витворяєш, Ірино?! — голос Марти зривався на крик і губився в потріскуванні поганого зв’язку, бо вона дзвонила з Берліна, де саме в ту мить починався ранковий дощ. — Ти хочеш провернути все за моєю спиною! Мама жива, слава Богу, а ви вже з чоловіком думаєте, як її хату під … Читати далі
Минулого літа в селі стояла така спека, що трава сохла просто на корені. Мар’яна з Тарасом дивилися на небо щоранку, як на суддю, від якого залежить усе господарство. Саме в ті дні, коли сіно вже просилося під стріху, на подвір’я заїхало таксі, і з нього вийшли Василь з дружиною Орисею, двоюрідний брат Тараса з міста. … Читати далі
— Мамо, віддай нам ключі від своєї квартири, тобі на старості вона все одно ні до чого, — спокійно мовив син, гортаючи новини в телефоні. Галина Степанівна завмерла біля столу, тримаючи в руках горнятко. Вона навіть не одразу зрозуміла, він жартує чи говорить цілком серйозно. — Як це ні до чого, Андрійку? — тихо перепитала … Читати далі
– Оксано, доню, я вже не знаю, що мені робити! Допоможи мені. *** Такі слова від матері Оксана чула без кінця. Певна пауза була лише тоді, коли її молодший брат Артем служив в армії. Усього один рік тихого життя без маминих схлипувань, без нескінченних прохань і без докорів. Тоді Оксана ще вірила, що брат після … Читати далі
Христині було вісімнадцять, коли вона вперше побачила Ореста. Вона виходила з університету, а він стояв біля воріт, спершись на нову автівку, з букетом білих півоній у руках. — Ви мене не знаєте, — сказав він. — Але я помітив вас тиждень тому й вирішив, що приходитиму сюди, доки ви не погодитесь випити зі мною кави. … Читати далі
– Ірино, ти знову в котлети набухала хліба! Скільки разів тобі казати: в Марка від зайвої булки печія та шлункові розлади! І чому о дев’ятій ранку у ванній і досі мокро? Я ледь не зламала ногу на твоєму синтетичному килимку! Олена Сергіївна стояла в дверях кухні в оксамитовому бордовому халаті з золотими драконами, упершись масивними … Читати далі