Романович 
– У сенсі – он двері? Я лише увійшов! Ти мене виганяєш, чи що? – розгублено кліпав очима Олег. – Марино, ти що? – Що чув! Забирайся! – Я так стомився. Три дні у відрядженні був, по об’єктах мотався, як підірваний. Втомився, як пес. На харчах з їдальні усі дні, готель убогий якийсь попався, не … Читати далі
Мамо, нам треба поговорити, — Андрій стояв у дверях кухні, уникаючи дивитися їй у вічі. Галина Петрівна підняла голову від каструлі з борщем. За сорок років материнства вона навчилася читати обличчя сина, немов розгорнуту книгу. І тепер він виглядав так само, як у дитинстві, коли розбив м’ячем сусідське вікно. — Що трапилося, Андрію? Сядь, поїж. … Читати далі
– Стефаніє, я запросив Ваню з Наталкою до нас у гості. Будуть за кілька годин. Тож давай, накривай стіл! – Знімаючи куртку заявив Андрій. – Завтра вихідний, треба трохи розслабитися. Кирило тільки зайнявся іграшками, а я приготуванням борщу. Від почутого, я на мить завмерла. – Який стіл? Який Ваня? Я ж не збиралася приймати гостей! – … Читати далі
Варя прокинулася від шуму з вулиці. Надворі стояла спекотна літня пора, важкий духотний жар огортав усе довкола, немов щільна ковдра. Медсестра, помітивши, що пацієнтка прийшла до тями, обережно привідчинила фортку, впустивши в палату рідкісний ковток свіжого повітря. Варя повільно, з напругою підвела голову — м’язи задубіли після тривалого лежання, тіло здавалося чужим і непідвладним. Вона … Читати далі
— Анно Михайлівно, ваш батько… він сьогодні вранці… Голос Людмили Іванівни затремтів. Я так сильно стиснула телефон, що суглоби пальців побіліли. — Що з ним? — запитала я, і сама здивувалася, наскільки чужим прозвучав мій голос. — Серце не витримало. Михайло Петрович пішов уві сні. П’ятнадцять років. П’ятнадцять років пройшло з того часу, як я … Читати далі
– Степо, я не розумію, чого ти хочеш, – сказала Катя.– Та нічого особливого, – відмахнувся Степан. – Просто хочу побути сам, трохи відпочити. Ось… З’їзди на дачу, розслабся, скинь пару кілограмів. А то вже зовсім розпливлася.Він із зневагою провів очима по її фігурі. Катя знала, що набрала вагу через лікування, але сперечатись не стала.– … Читати далі
Марина вийшла заміж рано — їй було всього двадцять, коли вона познайомилася із Сергієм. Спочатку він здавався їй надійним, серйозним чоловіком: високий, плечистий, говорив впевнено, працював інженером на заводі. Вона — звичайна дівчина з родини вчителів, боязка, довірлива, мріяла про тихе щастя і свій куточок. Але варто було пожити разом, як почалися «але». — Господи, … Читати далі
Моя старша сестра, її 30 років, 3 роки працювала у дідуся, якому було 93 роки доглядальницею. Приходила кілька разів на тиждень на кілька годин. Він жив у одному дворі з родичами, але у окремому будинку. Все було чудово, дід був задоволений та його рідні теж. І ось дідуся не стало у 93 роки і одразу … Читати далі
Невістка таки вийшла зі мною на город, та кликала я її разів із двадцять. Я ж їй важкої роботи не дала – попросила кидати фасолю, доки я ямки роблю. На два ряди її стало, а потім, як полетить відро. Ой, мали що сусіди чути, бо говорила вона довго і від душі. Восени мій син попросився … Читати далі
“Ти сама винна”, – чую я останнім часом все частіше. Кажуть мені, що лишилась я без нічого тільки тому, що не мала мудрості і була надто наївною. Доводять, що не треба було мені нікуди тоді їхати, а жити при чоловікові. От тільки, ніхто не дає відповідь на запитання, а як і за що? Наше село, … Читати далі