Романович

— Ти чуєш, що говориш? Ти хочеш, щоб я продала квартиру тільки для того, щоб догодити твоїй родині? — Віка стояла посеред кухні, невисока, тендітна, з недбало зібраним у пучок русявим волоссям. У її карих очах читалося здивування. Олег, високий темноволосий чоловік років тридцяти, виглядав незвично розгубленим. У робочому одязі — штанах і картатій сорочці, … Читати далі

Наш присадибний сад, який протягом останніх років був для мене чи не єдиною віддушиною, сьогодні виглядав як поле бою, де замість бойових дій — виснажлива праця під палючим сонцем. Я стояла, спершись на держак сапи, і відчувала, як спина ледь тримає тіло. Піт струмками стікав під косинку, а долоні, незважаючи на цупкі рукавички, вже давно … Читати далі

П’ятнадцять років спільного життя зазвичай залишають по собі гору спогадів, коробку зі старими фотографіями та глибокі зморшки біля очей. Для Олени цей час став школою виживання, дипломом міжнародного зразка з універсальності та, зрештою, квитком на свободу. Коли за Андрієм зачинилися двері, в квартирі вперше за довгі роки запанувала тиша, яку не переривав звук телевізора чи … Читати далі

День народження Мар’яни – п’ятнадцять років – вирішили відзначити на дачі. Була середина липня, всі її подружки у роз’їзді, так що зібралася лише родина. Батьки – Маргарита та Єгор, бабуся, тітка Ніна, старша сестра батька, з чоловіком та дітьми – сімнадцятирічною Веронікою, та тринадцятирічним Кирилом. Стіл накрили в альтанці. Все було просто: шашлик, овочі, фрукти, … Читати далі

Світлана перебирала сукні в шафі – сьогодні був ювілей свекра, Миколи Івановича, і хотілося виглядати бездоганно. Рука завмерла над темно-синьою шовковою сукнею. — Це занадто ошатно, непристойно затьмарювати господиню дому, — пролунав за спиною голос Валентини Петрівни. Свекруха стояла у дверях спальні, зі зверхнім поглядом. Світлана повільно видихнула. Після трьох років шлюбу вона навчилася стримуватися, … Читати далі

Десять років тому Олена залишала рідний дім із однією старою валізою та трирічною донькою на руках. Її чоловік, Андрій, на той час уже зачепився за роботу на невеликому металообробному заводі в передмісті Штутгарта. Він винаймав крихітну квартиру, де з меблів були лише матрац та стіл, знайдений біля смітника. Вони починали з нуля, вчили мову ночами … Читати далі

Весільний марш Мендельсона ще відлунював у пам’яті Марини легким передзвоном, коли реальність сімейного життя вперше виставила свій рахунок. Молода жінка завжди уявляла шлюб як союз двох зрілих, автономних особистостей, які разом будують свій затишний всесвіт. Проте в її особистому всесвіті з’явилася чорна діра, яка невблаганно затягувала туди всі сімейні ресурси, а називалася вона батьківським домом … Читати далі

Валя одразу після одруження перебралася у квартиру Андрія. Більше було нікуди, – винаймати, не вистачало грошей, а в гуртожитку… Вона ж одружена. Свекруха зустріла її добре. Наталя Петрівна нагадувала їй бабусю. Дбайлива, тиха. З онуком допомагала. Андрій був пізньою дитиною. Старша дочка Катерина, сестра Андрія, давно була одружена. Вісімнадцять років різниця. Коли Каті виповнилося сімнадцять, … Читати далі

— До улюбленої дочки йдіть, ви ж їй квартиру подарували! — сказала я свекрусі, коли вона з’явилася з валізами. Вона стояла біля моїх дверей так, наче вийшла з ліфта і зараз увійде до себе. У бежевому плащі, у старому капелюшку, з підібганими губами і тим самим виразом обличчя, який я надто добре знала за вісім … Читати далі

— Ти без мене і трьох днів не протягнеш, Соломіє. Просто загубишся у цих своїх каструлях і квитанціях. Ці слова прозвучали на диво спокійно, ніби Тарас коментував прогноз погоди, а не перекреслював тридцять років їхнього спільного життя. Соломія стояла біля плити, тримаючи в руках дерев’яну лопатку. На плиті тихенько булькав свіжий червоний борщ. Аромат хатнього … Читати далі