– Ти, синку, сім’ю завів – тобі дружину й утримувати! Досить ходити до нас, як до банкомату, – прошипів батько

– Я втомилася! Чуєш, Антоне? Я більше не можу так жити! Ганна стояла посеред кухні у футболці з чужим логотипом та в м’ятих шортах. У руках – кухоль з охолодженим чаєм, на обличчі – злість і втома. – Місяць! Ми місяць, як одружені були, і я вже тоді просила винайняти квартиру. А ти все: “Тут … Читати далі

– Я ж її утримую! – Утримуєш? Ти думаєш, цього достатньо? – А що ще треба? Шуби? Діаманти? Не заробив я на діаманти! – Поваги треба, Славко! Простої людської поваги!

– Ларисо! Що є жерти? – голос Слави гримів по всій квартирі. – Я годину тому прийшов додому! Олег застиг у передпокої. Щойно переступив поріг, а вже хочеться розвернутися та піти. Це точно той самий Славко, з яким вони в дитинстві ганяли по двору на великих? – Іду, йду! – із кухні вибігла жінка. Худа, … Читати далі

Як корисно іноді опинитися у потрібний час у потрібному місці…

У п’ятницю перед обідом у бухгалтерію зайшла усміхнена Римма Олексіївна. – Дівчатка, все – наказ підписаний, з понеділка я на пенсії, – сказала вона. – Вітаємо, – в один голос відгукнулися чотири жінки різного віку. – А в мене для вас ще одне повідомлення, – сказала Римма Олексіївна, – я попросила начальника сьогодні відпустити всіх … Читати далі

— Знову дівчинка? Це якась насмішка! — Олена Михайлівна жбурнула результат УЗД на стіл. — У нашій родині чотири покоління чоловіків працювали на залізниці! А ти що принесла? — Галинку, — тихо відповіла Анна, погладжуючи живіт. — Ми назвемо її Галинкою

— Знову дівчинка? Це якась насмішка! — Олена Михайлівна жбурнула результат УЗД на стіл. — У нашій родині чотири покоління чоловіків працювали на залізниці! А ти що принесла? — Галинку, — тихо відповіла Анна, погладжуючи живіт. — Ми назвемо її Галинкою. — Галина… — протягнула свекруха. — Ну, хоч ім’я нормальне. Тільки який з неї … Читати далі

Галина часто казала сусідкам: – За Катерину я спокійна: вона в місті, у достатку. А от за Софію серце щемить – тяжко їй буде в житті… Час минав. Катерина в місто маму не кликала, і сама не часто приїжджала. Здавалося, що село їй чуже, а хата батьківська – зайвий тягар. Софія ж, хоч і мала клопотів по горло, завжди знаходила час. То город перекопає, то мамі щось привезе, то дітей залишить, аби та не сумувала. Одного разу Галина захворіла серйозно. Ноги підводили, серце не давало спокою. Вона подзвонила старшій доньці: – Доню, може, приїхала б, побула трохи зі мною? Щось мені зле… У слухавці почулася холодна відповідь: – Мамо, я зараз дуже зайнята

У Галини було дві доньки. Мама завжди вважала, що любить обох однаково, але водночас визнавала, що більше пишається старшою. Старша, Катерина, ще зі школи була перша красуня. Всім усміхалася, мала легку вдачу й гострий розум. Недарма швидко влаштувалася в місті, а там і заміж вийшла за заможного чоловіка. Квартиру купили, машину мали, на море їздили. … Читати далі

– Ну й навіщо? Душевні листи, запрошення в гості? У тебе в будинок зайти не можна, спорожнити шлунок завжди хочеться. А я дурень думав, що нарешті знайшов свою рідну душу. Чи не забула ще кому листи писала? Микола я. Приїхав, як і обіцяв

На ліжку голосно хропла жінка. Чоловік морщачись від запахів, смачно вдарив її по м’якому місцю. Вона ойкнула і сіла. Не дивлячись на задуху, вона була одягнена в вовняні шкарпетки, теплу кофту. Брудна хустка збилась набік. З-під нього стирчало сальне волосся не зрозумілого якогось кольору. – Ти хто? – перелякано спитала вона. Замість відповіді він з-за … Читати далі

Я вже звикла, що у мене немає рідних: ні мами, ні тата, ні брата. І нехай все так і залишиться. Все! Прощавай! За мною приїхали

Дарина відкрила очі. Нарешті вона виспалася! Заліки, іспити – все це позаду, а попереду цілих два місяці відпочинку! Вчора вона приїхала додому дуже пізно, встигла тільки прийняти душ, повечеряти і відразу лягла спати. Дівчина встала, вмилася і заглянула на кухню, де мама вже щось готувала. – Давай снідай, мені з тобою поговорити потрібно, – сказала … Читати далі

Ех, синку! Сам би пожив поряд із такою сумною і не доглянутою дружиною, то зрозумів би мене

– Тату, так не можна, – каже мені мій двадцятирічний син після того, як дізнався, що я збираюся розлучитися з його матір’ю. – Чому це? Я тебе виростив, матері її частину майна та заощаджень залишаю. Ну, не люблю я її більше! Ти сам уже дорослий чоловік, з часом зрозумієш, – відповів я йому. – Тату, … Читати далі

─ Світлано, ти що, з глузду з’їхала? Ти що, мою матір вигнала? Ти куди її? ─ Та заспокойся ти. Твоя мама зараз їде додому. Її речі зараз десь між краєм міста і сільським клубом. Ілля хапав повітря, як риба, викинута на берег.

─ А знаєш, люба, мама права. Ти у нас дармоїдка, йди працюй! — гримнув Ілля на адресу здивованої дружини. Причому вдарив по столу так, що з краю підскочила ложка. Світлана заціпеніла. Вона абсолютно не знала, що йому відповісти. У її голові закипала каша з образи, злості і здивування. Дармоїдка… Вона, та сама, хто оплачує іпотеку, … Читати далі

Оксано, не їдь в Італію. Там тяжко, то не твоє. Ти ніжна, ти не витримаєш. Я знаю, що кажу. Оксана зніяковіла: – Але ж ти сама справилася. Чому думаєш, що я не зможу? – Бо знаю тебе, – відрубала Ганна. – Краще сиди вдома. Оксана відчула дивний холод у серці. «Хіба ж то справжня подруга? – думала вона. – Чому вона мене відмовляє?» Минув рік. Оксана все-таки наважилася. Позичила гроші, оформила документи і поїхала. Спершу було страшно: інша мова, інші люди, чужий світ. Але їй пощастило: знайшла роботу в одній італійській родині. Господарі виявилися добрими, ставилися з повагою, платили справедливо

У селі всі знали: якщо хтось їде на заробітки в Італію, то неодмінно про це заговорять на лавках під хатами. Ще кілька років тому першою поїхала Ганна. Вона тоді всім казала, що треба мати силу, терпіння, і що далеко не кожен витримає ту чужину. Її найкраща подруга, Оксана, теж мріяла спробувати, та й грошей заробити. … Читати далі