Сашка був знаменитістю дитячого будинку. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен. Він пам’ятає перший раз, коли його забрали перші мама з татом. Тоді йому було майже два роки, мама була весела, сміхотлива […]
— Ви, справді, готові тягнути за двісті кілометрів контейнери і каструлі з їжею? – не розуміла Таня. – Вам із батьком доведеться витрачатися на продукти, потім на бензин, а я не пригадую, щоб ви були дуже заможними людьми. — Ну, вже домовилися, тож нічого страшного, – переконувала її Тамара. – Ми обіцяли твоїй свекрусі, що все буде добре. Та й нам із батьком буде втіхою можливість зайвий раз онука побачити
— Ну і навіщо нам таке святкування Нового року? – обурено запитувала Тамара у чоловіка. – Свати знову пропонують зібратися всім у дітей, але ми ж прекрасно пам’ятаємо торішні збори. — Ну, придумай щось, якщо не хочеш їхати, – втомлено зітхав Михайло. — Я не проти поїздки до дітей у принципі, бо хочу побачити доньку […]
{"AIGC":{"Label":"1","ContentProducer":"MiniMax","ProduceID":"18864b09174e1e1f827a9ede396990c8","ReservedCode1":"{"SecurityData":{"Type":"TC260PG","Version":1,"PubSD":[{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"LabelMataData"},"Signature":"788ba6c3ed2ba8007b23612f532abe106a95d699d92e06457a3fedb676b10ad0cf573a706b4824298cdd51ca9142bc7585acf82ddce2967f6be0bd0ff49a21bc"},{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"Binding","BType":"0"},"Signature":"aa54c47f304f31245376ca2378c8a0ac0203973ea007e2568793b5fe7725c6b351c074066feb5d432a56f7bec2c9233832ce7b333041ef5c0b9877d709d5bed7"},{"Type":"PubKey","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":""},"KeyValue":"00a0b3b0b6a0c9b0c89cab328342af4e8221ec5b40799cbe835ab4251f7b47e4fd"}],"Bindings":[{"Type":"Hash","AlgID":"1.2.156.10197.1.401","TBSData":{"Type":""},"Signature":"e8c672d1cf8d388d56ba2426fc6d8a7780e7eff33758c1234913b0e46e65f931"}]}}","ContentPropagator":"MiniMax","PropagateID":"18864b09174e1e1f827a9ede396990c8","ReservedCode2":"{"SecurityData":{"Type":"TC260PG","Version":1,"PubSD":[{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"LabelMataData"},"Signature":"37c8fd94c58040918a32f55cb5cc80ce48ea030e281665da580ab7c3687a09d4d880792faa134c63fbc0ebc8d76872d49cc553b7b07f74a395219dbaf30e334a"},{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"Binding","BType":"0"},"Signature":"b12e97df67ec4308b6c1d62ce2d313edefbe96e63a2c2921b8e92cd3f8a425703a1516f463b90b6dd89c8493037fca2c312b331394d567b71748ce6dbb659b30"},{"Type":"PubKey","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":""},"KeyValue":"00a0b3b0b6a0c9b0c89cab328342af4e8221ec5b40799cbe835ab4251f7b47e4fd"}],"Bindings":[{"Type":"Hash","AlgID":"1.2.156.10197.1.401","TBSData":{"Type":""},"Signature":"e8c672d1cf8d388d56ba2426fc6d8a7780e7eff33758c1234913b0e46e65f931"}]}}"}}
Тридцять першого зранку закрутилося все. Марина металася між кухнею і кімнатою, Денис намагався налаштувати караоке-систему. О шостій вечора почали збиратися гості. — Ух ти, як у вас красиво! – захоплювалася Олена, оглядаючи квартиру. – Прямо як у журналі! — А пам’ятаєш, як того року у твоєї мами були? – раптом запитав Саша. – Теж здорово було. Особливо цей її торт
— Маринко, дивись які іграшки класні! – Денис тримав у руках коробку з вінтажними кулями. – Пам’ятаєш, мама завжди діставала такі під Новий рік? Казала – це ще від її бабусі залишилися. — Не починай, – поморщилася Марина. – Давай просто виберемо прикраси і поїдемо. У нас справ по горло. У величезному торговому центрі панувала […]
— Не захворіла я, Валерочко, просто настрою немає. Все крутимося, крутимося, коли молоді були, все на потім відкладали, все для дітей! Тепер онуки один за одним пішли. Ти не думай, я всіх дуже люблю, але знову все тільки для них. А чому так виходить? Та тому що ми живемо не окремо. Скоро сорок років, як ми разом, а все скачемо, як молоді. Вранці Таня зі Славою на роботу збираються, Христинка з Микитою до школи, до туалету черга, у ванну не пропхатися. Поїли, до пуття не прибрали і побігли, а я ходжу і підтираю за всіма. Начебто й не важко, але невже ніколи ми з тобою окремо так і не поживемо, як люди, га Валеро
Валерій Іванович відвів молодшого онука Микитку до школи і бадьоро крокував через скверик назад додому. Зараз вони з Наталею снідатимуть, у них на пенсії тепер свій розпорядок. Старшу дочку Олену вони давно вже заміж видали. Живуть вони недалеко від них у бабусиній квартирі. Чоловік Оленки Денис свого житла не мав, він із батьками жив у […]
Якби хтось покликав зараз тебе заміж, що б ти відповіла? – Цей хтось – випадковий перехожий чи ти? Якщо це ти, то я поставила б тобі два питання
А мені в 90-ті мама по талонах чоловіка дістала. Не вірите? Слухайте. Зараз, коли сонце чоловіка вже закотилося, і я можу зігріватися лише у відбитих променях його кохання, наша історія здається фантастичною у своїй простоті. Ми пізно побралися. Обидва були зайняті кар’єрою. У мене – французька, студенти, дисертація. У нього – розбишаки, операції, затримання. А у […]
На Мишка чекала картопля пюре і котлета. Дитина жадібно накинулася на їжу, а жінка дивилася на нього витирала сльози
Ірина визирнула у вікно. Так і є, маленький Мишко самотньо сидів на лавці, а на вулиці вже темніло. – Ну, що в нього за мама? – промовила жінка, сунула ноги в капці і вийшла з квартири. Швидко спустилсь сходами. Щойно відчинила двері під’їзду, хлопчик схопився з лави і з надією подивився на неї.– Мишко, пішли до мене! […]
— Ну що, котяра? – сказав онук. – Заповіла мені бабця тебе добрим людям прилаштувати, а мені півцарства – халупу цю, тобто. Тож ти мені тут своїм лотком смердіти не будеш. Добрі люди в нас де? У селі. Ось туди й поїдеш. Там мишей ловити треба, хто-небудь тебе й забере. І онук бабусі Віри вперше в житті взяв Пушка в руки
“Слава Богу, відстав! Злякався і побіг додому”, – подумала Ольга. А Пушок сидів за кучугуром, втиснувшись у сніг у розпачі й тузі. Люди не взяли його. Не взяли… Пушок уже кілька годин бігав засніженим лісом. Йшов сніг, тож було не дуже холодно, і пухнаста сіро-срібляста шубка поки що гріла Пушка. Поки що… Але вона дедалі […]
“— Ще пара тижнів, і вона сама попроситься в лікарню.
“— Ще пара тижнів, і вона сама попроситься в лікарню. Головне, щоб Дімочка нічого не запідозрив. Він же її любить, дурненький. Свекор у відповідь щось схвально буркнув, не відриваючись від газети. Отже, вони в змові. Він не просто свідок, він співучасник — «Щось ти зблідла, доню», — голос свекрухи, Тамари Павлівни, стікав тягучим, приторним медом. […]
Після раптового відходу батька, його друга дружина стала надто вимогливою до Людмили, дуже дратівливою, заборонила називати матір’ю, тільки імʼям і по батькові. Люда розуміла чому – залишився заповіт. А за ним єдиній вісімнадцятирічній доньці діставалося майже все. Розлучатися зі спокійним життям у достатку мачуха не хотіла. Тому, незважаючи на те, що велика професорська квартира в центрі міста переходила за документами до Людмили, Соломія Львівна нічого міняти не бажала і робила вигляд, що так все і буде
— За святковим столом буде тісно, – невдоволено висловилася літня жінка в сніжно-білій повітряній блузці з коміром стійкою і чорній прямій спідниці. Жінка була худа, бліда на вигляд і тримала спину строго прямо, повільно походжаючи великою вітальнею. Різьблений, з червоного дерева овальний стіл не вміщував усіх запрошених, одна людина була зайвою. Стільці стояли впритул і […]
{"AIGC":{"Label":"1","ContentProducer":"MiniMax","ProduceID":"b77dcf6aa73f671b35e37ff9b60aff41","ReservedCode1":"{"SecurityData":{"Type":"TC260PG","Version":1,"PubSD":[{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"LabelMataData"},"Signature":"71b70394faf8632942295fc4d9afbd679635bc980085ff72e2aa3737e449d416c3f9d87dda6e96503923a35553c472ca4d3d5f3aa8923e41386c9d4468d61b78"},{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"Binding","BType":"0"},"Signature":"72cd5a3d4c30d99af9018fcb0160a15b2e5a8928988cf3881eb31a34a54e16fd9ad0de55f491f181f6effd55a691dd18b2e4c17ddb98a335b4ad6a3fe15e7c40"},{"Type":"PubKey","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":""},"KeyValue":"00a0b3b0b6a0c9b0c89cab328342af4e8221ec5b40799cbe835ab4251f7b47e4fd"}],"Bindings":[{"Type":"Hash","AlgID":"1.2.156.10197.1.401","TBSData":{"Type":""},"Signature":"799ab03e1e87040a8ab05a7ec21ae7c3e2254d0cecb78b76d272c581146f9861"}]}}","ContentPropagator":"MiniMax","PropagateID":"b77dcf6aa73f671b35e37ff9b60aff41","ReservedCode2":"{"SecurityData":{"Type":"TC260PG","Version":1,"PubSD":[{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"LabelMataData"},"Signature":"dcf75272d48835cda6092cd6c773f6b1cdc6d94eafb8fc9d38ba2a8da0d4e695c0c0508eb48e847bb600b2156d7d7c1167aa0d272b081cb1984f8f0423e8566e"},{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"Binding","BType":"0"},"Signature":"286f7aba17dbd41d9b7a876d58890417919d7a3c8d2d7d5cb77d9a05409de627837d95ab888d33a9376078c8837b5e3a39c1d57f03f0b555a9d3ca76424cabaa"},{"Type":"PubKey","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":""},"KeyValue":"00a0b3b0b6a0c9b0c89cab328342af4e8221ec5b40799cbe835ab4251f7b47e4fd"}],"Bindings":[{"Type":"Hash","AlgID":"1.2.156.10197.1.401","TBSData":{"Type":""},"Signature":"799ab03e1e87040a8ab05a7ec21ae7c3e2254d0cecb78b76d272c581146f9861"}]}}"}}
— Привіт, Люба. І я радий тебе бачити. Це, швидше, до тебе запитання. Ти ж більше не дачниця. — Так, – очі Люби забігали по прилавку. – Та ось, шпагат шукала, а тут має бути. — На тому прилавку бачив, – вказав чоловік на стіл навпроти. — Дякую, а ти що прийшов купувати? — Огірки хочу посадити, пам’ятаєш, такі з пухирцями, ти в банки закривала, а я під чарку дуже любив ними хрустіти. Дістану з банки, він маленький такий, кинув його в рот і хрум-хрум-хрум
— Женечко, та не можу я більше! Сил моїх немає, я ж там втомлююся. Навіщо мені все це, якщо ви відмовляєтеся? – син побачив, як у матері затремтіли губи, і тут же рішуче сказав: — Вирішено! Продаємо. — Я-я-я-я не зможу, Женю. Скільки років я на ній гарувала. Та в мене там жодної травинки немає […]