Романович

Чотири роки Дмитро щосуботи розповідав бабусі, що його колишня дружина «на роботі», і був певен, що береже її спокій. Коли ж нарешті зважився на чесну розмову й приніс цілу аптечку, виявилося, що перед ним сидить найобізнаніша людина сім’ї. А ще дехто вже півроку щосереди тихо готував для нього сюрприз. Щосуботи рівно о десятій я стояв … Читати далі

— Прибери руки, Маріє, на них же й дивитися соромно, ти наче не жінка, а якийсь підвізник. Петро навіть не відвів погляду від дзеркала, коли це мовив. Він підтягнув комір своєї випрасуваної сорочки, прискіпливо оглянув кожен ґудзик і пригладив посивілі на скронях волосинки. Марія так і завмерла посеред хати. Вона саме підійшла до нього ззаду, … Читати далі

Батька не стало в листопаді. Дарина ще довго пам’ятала той день і той запах у палаті: ліки, волога тканина і щось таке, що й словами не передаси. Батько стиснув їй руку, перевів погляд на Олену та Богдана і тихо мовив: – Тримайтеся купи. Ви – це все, що в мене є. Заради вас я й … Читати далі

«Мене в дитинстві ти сварила, а онучці все дозволяєш!» — ображалася на матір доросла донька — Та дивно це все, мамо, — Лєра стояла посеред кухні, взявши до рук коробочку з малиною, яку Ніна щойно купила для онучки. — Я тебе не впізнаю. Мене ти виховувала зовсім по-іншому! Тримала, можна сказати, в їжакових рукавицях. Я … Читати далі

Крістіна несподівано з’явилася на порозі — з тією самою легкою усмішкою, що й минулого разу. Куртка була розстібнута, в руках — пакет, з якого стирчав заєць із обгризеним вухом і якісь сині штани. Поруч із нею, міцно вчепившись у палець, стояв Матвій. Чотири з половиною роки — і цілий всесвіт у його тихих, уважних очах. … Читати далі

Іван іде від Людмили й дітей до Варвари, з якою його єднали стосунки ще до одруження. Чоловік Варвари залишається сам із синами, а обом родинам доводиться жити серед сільських пересудів. Люськооо, Люськооо, ой, не можу. Ой, божечки… Людмилооо, Людооо… Ой, не можу, ой божечки, іди, іди швидше, там… чоловіки… твої… б’ються… — Які мої чоловіки, … Читати далі

На ґанку скрипіла дошка. Стара, затерта до блиску, — по ній Олена Петрівна ходила вже років сорок, і дерево знало її кроки краще за будь-кого з людей. Вона стояла, тримаючись за поручень, і дивилася, як вечірнє світло лягає на мокре листя. Поруч біля криниці сусідка брязкала відром. Звук був буденний і трохи дратівливий, але свій. … Читати далі

— Рідні мої! Ми якраз проїжджали повз, дивимось — хвіртка відчинена, тож і вирішили заскочити на шашлики! Чого ви такі похмурі, ми ж не з порожніми руками! Вероніка стояла посеред власного двору з важкими торбами в руках і не могла повірити своїм очам. Вона все життя була переконана, що дача існує для тиші, спокою і … Читати далі

Олена стояла біля плити й стежила, як на пательні шкварчить омлет. За стіною лунав голос Сергія — задоволений, майже муркотливий. Він говорив телефоном, і таким тоном її чоловік уже давно не звертався до неї. Цей голос був для когось іншого. Вона спритно перевернула омлет, переклала його на тарілку й прикрасила зеленню. Руки рухалися самі, відточено, … Читати далі

Бабуся сиділа біля ліжка чоловіка й мокрою ганчіркою витирала йому палаюче чоло. — Пилипе, я давно хотіла тобі признатися, та все не наважувалась. Обманула я тебе, ти мені не чоловік! Старий розплющив очі й розгублено глянув на дружину. — Тільки не перебивай, бо ще розійдемося назавжди, а я так і не встигну все сказати. Пам’ятаєш, … Читати далі