Романович

— Моя Галина вже як той старий перевірений віз: скрипить, тягне, але куди ж вона подінеться з нашого подвір’я! Ярослав відкинувся на високу різьблену спинку стільця, задоволено поплескав себе по череву й голосно, на всю простору вітальню, зареготав. Він обвів переможним поглядом святковий стіл, який буквально вгинався під вагою важких полумисків. Парувала запашна запечена картопля, … Читати далі

— Червона риба тільки для рідних онуків, а для твоїх он є вчорашній суп, — спокійно сказала свекруха, навіть не підводячи голови від плити. Ці слова пролунали в затишній кухні так буденно, ніби йшлося про якусь дрібницю. Я стояла біля столу і не вірила власним вухам. Діти моєї зовиці вже сиділи за столом, весело вимахували … Читати далі

У коридорі кондитерської крамниці почулися квапливі кроки. Двері до кабінету директорки прочинилися без належного стуку, і на порозі з’явилася продавчиня Соломія. Її обличчя виказувало крайнє роздратування, а руки нервово смикали край форменого фартуха. – Маргарито Степанівно, у нас знову затримка. Там якийсь хлопець стоїть біля вітрини з печивом уже двадцять хвилин. Перебирає копійки, зітхає, а … Читати далі

Порожнє подвір’я зустріло його шелестом сухого бур’яну та рипінням старих воріт, які зірвалися з верхньої завіси. Ярослав зупинився біля хвіртки, перекинувши плащ через руку, і на мить заплющив очі, намагаючись відігнати відчуття, що він прийшов сюди чужинцем. Тут нічого не змінилося за сім років, хіба що яблуні біля криниці зовсім постаріли, а ґанок осів на … Читати далі

— Ну, Янусь, ну послухай. Голос Стаса був вкрадливим, обволікаючим, як теплий сироп. Він підійшов ззаду і поклав важкі, теплі долоні їй на плечі, злегка стиснувши. Жест, який раніше означав підтримку та ніжність, зараз відчувався як спроба м’яко, але наполегливо вдавити її в крісло, не дати піднятися і піти. Яна не здригнулася. Вона лише на … Читати далі

— Ми вже домовилися з людьми, завтра вони прийдуть дивитися собаку, бо в домі має бути ідеальна чистота! — впевнено провидала свікруха, розкладаючи речі на столі. — Але ж це моя Бусинка, вона живе зі мною п’ять років, а з тобою ми знайомі лише три! — з розпачем у голосі вигукнула молода жінка, міцно пригортаючи … Читати далі

— Поклади цю каву назад, вона коштує цілих двісті гривень, це марнотратство! — суворо мовив чоловік, перекладаючи до візка черговий пакунок для себе. — Але це ж мої власні гроші, які я заробляю сама! — здивовано відповіла дружина, опускаючи очі під його суворим поглядом. Звичайна поїздка до гіпермаркету стала випадковим дзеркалом, у якому одна з … Читати далі

— Не пощастило нам, дівчинка буде… Знову доведеться пробувати, поки хлопчик не з’явиться! — байдуже кинув чоловік прямо біля кабінету лікаря. — Мені не потрібен той, хто міряє дітей за статтю, а власну відповідальність перекладає на інших, — спокійно відповіла я, збираючи свої речі до виписки. Подорож у вечірньому потязі перетворилася на щиру розмову трьох … Читати далі

Ганна приїхала у п’ятницю ввечері – не одна. Батько побачив їх із вікна. Вона виходила з машини – гарна, у світлій сукні, з розпущеним волоссям. З-за керма вийшов хлопець – високий, у дорогій сорочці, з акуратною стрижкою. Він поправив комір, оглянув двір і будинок – швидко, оцінювально, як дивляться товар перед покупкою. У Олексія Івановича … Читати далі

— Скинь грошей на пальне, бо до зарплати не дотягну, — прочитала я на екрані телефона саме тоді, коли вибивала чек літньому дідусеві за сердечні краплі. Зарплата в мого чоловіка Романа була позавчора. У понеділок увечері він урочисто приніс додому пачку заморожених вареників і пляшку дорогого коньяку, щоб відсвяткувати чергову успішну нараду. Коньяк він випив … Читати далі