Романович

— Невістко! Тобі пощастило, що мій син узяв тебе за дружину, бо ти така проста й скромна, а таких тепер майже не лишилося, — гучно мовила свекруха так, що її почули всі гості за довгим святковим столом. Оксана завмерла з келихом у руці. На весіллі лунала музика, гості жваво розмовляли, передавали миски з голубцями й … Читати далі

— Доню, ти ж у середу все одно вільна, відпросись на годинку раніше, татові треба до лікаря, а в Дениса робота, — сказала мама в слухавку таким рівним тоном, ніби просила передати сіль за обідом. Я стояла посеред шкільної їдальні, де навколо гриміли каструлі й пахло свіжою випічкою, і дивилася на свій розклад на стіні. … Читати далі

– Мамо, вставай, ну хоч трохи поїж? – зітхнула Олена й підсунула мамі подушку вище. Та й справді зовсім змарніла: лежить на ліжку, аж під ковдрою її майже не видно. – Мамо, лікарі кажуть, що тобі треба потроху ходити, щось робити і нормально їсти. Вони ж кажуть, що тобі вже краще, тож я більше не … Читати далі

Оксана вже вдруге того ранку дивилася на телефон і вдруге клала його екраном донизу. Мама телефонувала щодня від понеділка, і щоразу розмова починалася по-різному, а закінчувалася однаково. – Оксано, ти пам’ятаєш, що в суботу в Марічки день народження? – казала мама у вівторок. – Пам’ятаю, мамо. – Тітка Валя вже й столи замовила в ресторані. … Читати далі

Гліб почав цю розмову у вівторок за вечерею, коли Леся зчищала крихти зі столу. Він розслаблено сидів на стільці, крутив у пальцях дерев’яну зубочистку й говорив так, ніби пояснював елементарну задачу. – Я розлучатися не збираюся, одразу кажу. Хочу, щоб нам обом стало легше, розумієш? Леся покидала тарілки в мийку, повернула кран і, не обертаючись, … Читати далі

— Я все життя була певна, що ми разом тягнемо цю нужду, а ти просто ховав від мене цілий пакунок грошей у старій шафі! Олена стояла посеред коридору, стискаючи в тремтячих руках тугий паперовий згорток, перев’язаний звичайною поштовою гумкою. Її чоловік Богдан саме знімав взуття біля порога. Він завмер із одним черевиком у руках, повільно … Читати далі

Надія Петрівна з чоловіком Миколою все життя працювала на землі під Стриєм. Город, господарка, кури, свині, корова. Підйом о п’ятій ранку, відбій, коли вже й зорі виходять. Радості в тому було небагато, а втоми аж задосить. — Не для того ми горбатимось, щоб діти ту саму лямку тягли, — казала вона чоловікові ще тоді, коли … Читати далі

Василь вирішив провчити дружину, яка постійно дорікала йому за невиконані домашні справи. Найняв прибиральників, покликав кухаря й нарешті показав Оксані, як це — коли хтось інший робить твою роботу. Та дружина не влаштувала сцен, а спокійно оголосила рішення, після якого Василю стало зовсім не до риболовлі. Він хотів поставити її на місце, а натомість сам … Читати далі

Осінній Неаполь у жовтні й близько не нагадував ті гарні листівкові краєвиди, які люблять показувати в журналах. Небо вже третій день висіло низько й тьмяно, ніби стара сорочка, випрана без порошку. Із самого ранку мжичив дрібний, настирливий дощик. Він не змивав бруд із бруківки, а тільки розмазував його тонким слизьким шаром. Наталя стояла біля вікна … Читати далі

— Ти в дзеркало на себе дивилася, мамо? Тобі ж шістдесят! Шість десятків! А йому тільки сорок п’ять! Він тобі в сини годиться, опам’ятайся! – тридцятисемирічний Андрій з розмаху вдарив чайною ложкою об край порцелянового блюдця. Блюдце жалібно дзенькнуло й тріснуло надвоє по позолоченій облямівці. Ганна Степанівна навіть не здригнулася. Вона акуратно витерла губи лляною … Читати далі