Uncategorized

У селі Марію люди називали її «Маруся-лелечиха», бо біля її хати щовесни оселялись лелеки. Вони повертались до свого гнізда – як і вона колись поверталась з заробітків до дітей. Але тепер все змінилося, діти виросли і додому не повертались. – Мамо, та нащо нам те село? Ми вам квартиру здамо у Вінниці! Усе ближче до … Читати далі

– Ти не проти, якщо Аля зіграє весілля у вас на дачі? Ну, просто, по-сімейному, скромно… – голос сестри в слухавці звучав повсякденно, ніби йшлося про те, щоб позичити миску на пиріг. Тамара стиснула телефон міцніше. – Ну… якщо так їй хочеться… Звичайно, не проти. – Ой, дякую тобі, Тамаро. Аля так зрадіє! Їй прямо … Читати далі

– А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою посеред квітника. – Це ж мальви? У них коріння слабке, їх треба далі від паркану! Наталя глянула на свекруху й тихо відповіла: – Я перевірила. Тут хороший дренаж. Вони мають прижитися. – Ну-ну… Тільки потім не скаржся, що все зів’яло, – … Читати далі

Вероніка рухалася вулицею повільно й обережно — виношування дитини, вимоленої та довгоочікуваної, протікало важко. Кожне відвідування клініки забирало в неї масу сил, часу та чималих коштів. — Тітонька, тітонька! — раптом долинули до неї дзвінкі дитячі голоси. — Кошеня не хочете? Подивіться, який він миленький! Виринувши зі своїх тривожних роздумів, Вероніка повернула голову. Біля входу … Читати далі

— Що це? — Олена Володимирівна зморщила ніс і принюхалася так, ніби на стіл поставили відро з помиями. — Борщ, — з посмішкою пояснила її невістка Софія. Вона зняла кришку з невеликої керамічної супниці і почала розливати яскравий, наваристий бульйон. — Все-таки це таке задоволення — готувати з овочів зі своєї грядки. — Не бачу … Читати далі

Марія готувала вечерю та думала про вихідні. Хлопчики хотіли піти із батьком на футбол. Вона ж вирішила в суботу зайнятися генеральним прибиранням. Потрібно перебрати у шафах одяг, змінити фіранки, у холодильнику навести лад. Вихідний – веселись жінка. Маша навіть посміхнулася своїй думці. Так, їй доведеться веселитися цілий день. Натомість ніхто не заважатиме. Двері грюкнули. Це … Читати далі

– Юро, а ти куди? – Світлана визирнула з кухні, витираючи руки рушником і з подивом дивлячись на чоловіка. Юрій, чоловік сорока п’яти років, менеджер великої будівельної компанії, вирішив діяти. Він зібрав валізу, поки дружина на кухні клопотала з сніданком для нього. І тепер стояв у передпокої великої затишної квартири. Світлана завжди готувала вранці їжу … Читати далі

– Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші привіз? – Привіз, Наталко… – відповів він, не сміючись. – Якби не ти й не діти, давно б залишився там. Тут, здається, тільки валізу й чекають. Наталка не звернула уваги. Кинула погляд на коробки – … Читати далі

Галина поправила комір блузки перед дзеркалом у передпокої. Три роки тому, коли Віктор пішов із життя, вона припинила носити яскраві кольори. Сьогодні обрала сіро-блакитний – нейтральний, не привертаючий уваги. У сім’ї брата краще бути непомітною. – Галка! – Андрій відчинив двері, й на неї пахнуло смаженою цибулею та його вічним одеколоном. Обійми вийшло квапливими, черговими. … Читати далі

— Іване, головне, ти за Кузею доглянь, м’ясо для нього в морозилці в мішечках заморозила, молочка купила. На вулицю не випускай — бліх наловить, туалет міняй щодня, — наказувала Івану дружина. — У тебе крім кота інших турбот немає. З учорашнього вечора про нього тріщиш, — сердито огризнувся той. — Світлано, охота тобі язиком молоти, … Читати далі