Оресте, зачекай! Ти сказав, що знайшов людину, яка буде з дітьми після садочка? — не вірила дружина власним вухам. — Ти знайшов нам няню? Марина стояла біля кухонного столу з телефоном у руці. На екрані ще було відкрите оголошення, яке вона вчора виставила в місцевій групі: потрібна людина на будні, забирати двох дітей із садочка, бути з ними до вечора, інколи підігріти вечерю, почитати книжку, допомогти скласти іграшки. Орест зайшов на кухню з таким виглядом, ніби щойно розв’язав задачу, над якою вони мучилися два тижні. — Саме так. Можеш видаляти оголошення. Нікого стороннього шукати не треба. — І хто погодився? — Моя мама. Марина спочатку навіть не відповіла. Вона лише повільно поклала телефон на стіл. — Твоя мама? Та сама Ганна Степанівна, яка минулої осені казала, що з двома малими втомлюється вже через дві години? — Вона тоді працювала. Тепер ні. У магазині, де вона була продавчинею, змінили графік. Їй запропонували менше змін, вона вирішила піти. Тепер каже, що сидіти вдома без діла не хоче. Я розповів, що ми шукаємо помічницю, а вона сама запропонувала. Сказала: «Навіщо ви будете платити чужій людині, якщо в дітей є бабуся?» Марина не вірила до кінця. — Я зараз навіть не знаю, радіти чи плакати, чи ти мене не розігруєш
— Оресте, зачекай. Ти сказав, що знайшов людину, яка буде з дітьми після садочка? Ти знайшов нам няню? Марина стояла біля кухонного столу з телефоном у руці. На екрані ще було відкрите оголошення, яке вона вчора виставила в місцевій групі: потрібна людина на будні, забирати двох дітей із садочка, бути з ними до вечора, інколи … Читати далі