Uncategorized

— О, Оленочко, це класика! Деякі батьки вважають, що підписання декларації з лікарем — це купівля особистого консультанта, який повинен бути на зв’язку без перерв, вихідних і відпусток.  Мене звати Олена Володимирівна, і я вже понад вісім років працюю дільничним педіатром у міській поліклініці. Моя робота — це не просто професія, це справжнє покликання. Я … Читати далі

— Скажи мені по совісті, мамо: скільки можна тягнути всю сім’ю самому? — Владислав поставив чашку на кухонний стіл так різко, що чай вихлюпнувся на блюдце. — Я зранку до вечора кручуся, думаю, де заробити, а вдома чую одне: треба купити дітям взуття, треба заплатити за квартиру, треба полагодити пральну машину. А Олеся наче взагалі … Читати далі

— Батьки, я розумію, що іноді дитину ні з ким залишити, а няня — це дорого! Але ну потурбуйтеся ж ви про безпеку дитини! Переконайтеся, що бабуся зможе наздогнати дитину, якщо залишаєте на неї двохрічного “електровіника”! Того теплого вересня все починалося як звичайнісінька прогулянка після робочого тижня. Я йшла алеєю міського парку, тримаючи в руках … Читати далі

Надія стояла у дверному отворі своєї невеликої квартири на третьому поверсі звичайної п’ятиповерхівки. Її пальці судомно стискали ручку дверей, а в карих очах хлюпала ціла буря емоцій — від здивування до ледве стримуваної злості. Перед нею стояла Світлана — її мати, яку вона не бачила вже три роки. Жінка п’ятдесяти восьми років, у дорогому кашеміровому … Читати далі

– Досить зображати господиню! – свекруха командувала на моїй кухні, поки я не зняла з гачка її ключі – Досить зображати господиню, Марино! – Валентина Павлівна поставила на мій кухонний стіл свою бляшану коробку з крупами. – Роман сказав: я поживу у вас, поки в мене вдома ремонт. Отже, нижні полиці будуть мої, а ти … Читати далі

— Ти стала просто зручною річчю, Марино. Як старе домашнє взуття, яке не тисне, але в люди в ньому не вийдеш. А Юля — це свято. Розумієш? Справжнє життя! Він вимовив це з якимось особливим піднесенням, стоячи посеред нашого передпокою. У руках він тримав велику фірмову валізу. Мою, між іншим. Свою стару десь загубив у … Читати далі

– Аню, а що це в тебе тут… якось бідненько все, – Людмила Петрівна увійшла на кухню, навіть не привітавшись до ладу. – А де стіл? – Людмило Петрівно, ми ж домовлялися… – почала я. А сама думала: – Господи, ну коли це скінчиться? Коли? – Та про що тут домовлятися?! – вона вже розвантажувала … Читати далі

— Мамусю, ти тільки не сердься, добре? Я знаю, що минулого місяця вже просив у тебе гроші, але цього разу справді притисло. У нас машина стала посеред дороги, майстер назвав таку суму, що я спочатку подумав, ніби він хоче продати мені весь сервіс разом із підйомником. А ще за квартиру платіж через три дні. Можеш … Читати далі

Звичайна п’ятниця. Обідня перерва. Вероніка саме закінчувала їсти, коли задзвонив телефон. На екрані висвітлився номер сусідки знизу – Людмили. Вероніка здивувалася: та дзвонила рідко, зазвичай вони зустрічалися на сходовому майданчику та обмінювалися парою фраз про погоду та комунальні платежі. – Вероніко, ти мене топиш, – без передмов заявила Людмила. Голос її звучав напружено, майже злякано. … Читати далі

Осінній дощ монотонно стукав у потрійне скло нової вітальні. Марта стояла біля вікна, тримаючи в руках теплу керамічну чашку, і дивилася на свій двір у передмісті. Рівна бруківка, акуратний темний паркан, молоді туї, висаджені вздовж доріжки, свіжа терасна дошка, яка пахла деревом і захисним лаком. Кожен квадратний сантиметр цього подвір’я мав свою точну ціну, виміряну … Читати далі