– Аню, а що це в тебе тут… якось бідненько все, – Людмила Петрівна увійшла на кухню, навіть не привітавшись до ладу. – А де стіл? – Людмило Петрівно, ми ж домовлялися… – почала я. А сама думала: – Господи, ну коли це скінчиться? Коли? – Та про що тут домовлятися?! – вона вже розвантажувала … Читати далі
— Мамусю, ти тільки не сердься, добре? Я знаю, що минулого місяця вже просив у тебе гроші, але цього разу справді притисло. У нас машина стала посеред дороги, майстер назвав таку суму, що я спочатку подумав, ніби він хоче продати мені весь сервіс разом із підйомником. А ще за квартиру платіж через три дні. Можеш … Читати далі
Звичайна п’ятниця. Обідня перерва. Вероніка саме закінчувала їсти, коли задзвонив телефон. На екрані висвітлився номер сусідки знизу – Людмили. Вероніка здивувалася: та дзвонила рідко, зазвичай вони зустрічалися на сходовому майданчику та обмінювалися парою фраз про погоду та комунальні платежі. – Вероніко, ти мене топиш, – без передмов заявила Людмила. Голос її звучав напружено, майже злякано. … Читати далі
Осінній дощ монотонно стукав у потрійне скло нової вітальні. Марта стояла біля вікна, тримаючи в руках теплу керамічну чашку, і дивилася на свій двір у передмісті. Рівна бруківка, акуратний темний паркан, молоді туї, висаджені вздовж доріжки, свіжа терасна дошка, яка пахла деревом і захисним лаком. Кожен квадратний сантиметр цього подвір’я мав свою точну ціну, виміряну … Читати далі
— Чужим добром тільки очі виїдаєш, а власного за п’ять років так і не надбав! — кинула вона чоловікові просто в обличчя, щойно за ними зачинилися двері орендованої квартири. Наталя зі злості жбурнула сумочку на тумбочку в передпокої. Річ була гарна, фірмова, куплена на розпродажі за останні заощадження, але зараз вона не тішила. У дзеркалі … Читати далі
Порцелянова чашка з тонким золотим вінчиком дзвякнула об блюдце. Цей звук Оксана пам’ятала так виразно, ніби він пролунав учора, а не двадцять два роки тому в задушливій вітальні з важкими оксамитовими портьєрами. Тоді Софія Андріївна навіть не дивилася їй в очі. Її погляд ковзав десь по лінії дешевого комірця Оксаниної блузки — синтетичної, купленої на … Читати далі
— Мамо, підпиши тут і тут. Решту я на себе беру, — Павло поклав на кухонний стіл тонку синю теку й підсунув її до Ганни Михайлівни так упевнено, наче приніс звичайну квитанцію за світло. Ганна Михайлівна саме розливала борщ у дві тарілки. Вона поставила ополоник на блюдце, витерла руки об рушник і не торкнулася паперів. … Читати далі
3 місяці невістка возила подруг на мою дачу у вихідні: одного дня я сказала синові одну фразу Тієї суботи я зачинила власні ворота, сіла на веранді з книгою і не відчинила, коли за парканом загули дві машини з чужими мені жінками. Невістка телефонувала. Я слухала гудки й не брала слухавку. Мені п’ятдесят вісім років, і … Читати далі
Чоловік хвалився колегам, що завів молоду. Він забув, що його начальниця – моя однокурсниця – Сніжано, ти сядь. Голос Поліни в слухавці був таким, яким вона говорила на третьому курсі, коли повідомляла погані новини. Тихо й без вступів. Я сіла. Кухонний стілець заскрипів під колінами, і чомусь саме цей звук запам’ятався. Не слова. Скрип. Я … Читати далі
Суботній обід у квартирі Ганни Степанівни завжди нагадував суворо сплановану баталію. У центрі столу височив кришталевий салатник з олів’є, а на чолі сиділа сама господиня – худа, підтягнута жінка сімдесяти двох років з пронизливим поглядом і голосом, від якого в домашніх мимоволі випростовувалися спини. Марина, невістка Ганни Степанівни, мовчки розкладала серветки. За п’ятнадцять років шлюбу … Читати далі