Uncategorized

— Ну що, Юлю, здається, усе готово, — втомлено, але з гордістю мовив Максим, закручуючи останній шуруп у дверцята кухонного гарнітура. — Вийшло дуже затишно. Я б і сам тут із задоволенням жив. Юлія провела долонею по гладкій поверхні кухонного столу й посміхнулася: — Так, Максиме. Усе зроблено як для себе. Мені так хочеться, щоб … Читати далі

– Мамо, що на сніданок? – Аліна здивовано подивилася на порожній стіл та відчинила холодильник. – Олено, Андрійко сік розлив. Де моя синя кофта? Олено! – гукав із кімнати Сергій. – Мааааамо! Шкарпетки мокрі. – озвався Андрійко, мабуть, уже наступивши в калюжу соку. – Мамо, я спізнюся. – Аліна зачинила дверцята холодильника і запитливо подивилася … Читати далі

Запах цього закладу не сплутаєш ні з чим у світі: варене капустяне листя, хлорка, дешевий лавандовий освіжувач і невідворотність. Тут пахло чужими віджитими роками, розкладеними по тумбочках у картонних коробках з-під печива. Мене звали Матвій. Мені було сімдесят три, і моє життя звузилося до кімнати номер дванадцять з вікном на глуху цегляну стіну котельні. Мої … Читати далі

Ранкова тиша в мальовничому селі над Россю розбилася від різкого сигналу мобільного телефону, який лежав на кухонному столі поруч із глиняним глечиком. Стрілки годинника показували рівно половину на сьому, а сонце лише починало пробиватися крізь густу крону старої верби під вікном. Софія здригнулася, витираючи рушником руки після миття посуду, і впевненим рухом натиснула кнопку відповіді, … Читати далі

– Наташо, мати дзвонила. Просить прийняти Савелія. – Якого ще Савелія? – Це син Тетяни. Ти ж пам’ятаєш мою племінницю. – Ту саму Тетяну не забудеш! У нас із тобою заборона на їхню родинку. На всю сім’ю, ми ж домовилися. – Люба, Савко тепер дорослий хлопець. Він із дівчиною живе, правда ще без весілля, але … Читати далі

Маргарита вже й не пам’ятала, коли востаннє її серце не стискалося від чергового запиту. Роками вона тягнула на собі весь дім, а її чоловік, Віктор, лише «творив» — у своїх мріях. Тепер же він сидів навпроти за столом, спокійний, як ні в чому не бувало, і пропонував їй оплатити путівку на море для своїх мами … Читати далі

Осінній вітер шарпав старі яблуні у дворі, збиваючи на землю останні пожовклі листки. Оксана стояла біля кухонного вікна, тримаючи в руках важкий глиняний кухоль, і дивилася, як через хвіртку впевненою ходою йде її чоловік. За шість років шлюбу з Михайлом вона вивчила кожен його рух, кожен важкий видих після робочого дня, кожну паузу в розмові. … Читати далі

Дерев’яні ворота подвір’я тихо скрипнули, випускаючи ранкову прохолоду назовні, де над шибками сусідських хат уже здіймався тонкий серпанок ранкового туману. Село прокидалося повільно, під дзенькіт відер та далеке мукання корів у черзі на пасовисько. На лавці біля старої груші сидів Остап, задумливо кружляючи в руках погнутий латунний ключик. Метал холодів пальці, нагадуючи про те, що … Читати далі

Боліла спина, а в голові гуділо від пилу. Я ледь підняла з підлоги важку коробку з посудом, відчуваючи, як дрібний бруд в’їдається в пальці. І тут, немов дзвінок до пробудження, з глибини коридору нової двокімнатної квартири пролунав різкий голос: «Анжело, ти там що, застрягла?» – Йду вже, Алевтино Сергіївно, – видихнула я, переступаючи через згорнутий … Читати далі

Смерть Івана Петровича не була гучною. У його вісімдесят два роки серце просто втомилося битися тихо, десь о пів на третю ночі, коли весь дев’ятиповерховий панельний будинок спав міцним, виснаженим буденністю сном. Для нас — його дітей та онуків — він завжди був символом кришталевої, майже аскетичної бідності. Його пенсія розліталася за перші кілька днів … Читати далі