Uncategorized

— Мамо, я залишаю дітей тобі, бо маю нарешті подумати про своє щастя, а не все життя тягнути цей віз самотужки, — спокійно сказала дочка, застібаючи велику валізу. Катерина Василівна стояла біля порога і не вірила власним вухам. Вона дивилася, як рідна дитина складає модні речі, а у вітальні чулися голоси трьох малих онуків. — … Читати далі

— Марто, ти тільки не роби з цього сімейну виставу. Будинок оформимо на Романа, мою квартиру продамо, частину грошей вкладемо в майстерню, а я переберуся до вас. Тут чотири кімнати, сад, окремий вхід із подвір’я. Усім місця вистачить, — Ганна Степанівна говорила так буденно, наче пропонувала переставити вазон із кухонного підвіконня на веранду. Вона посунула … Читати далі

Посуд ще стояв на столі після вечері, і в повітрі кухні висів домашній запах щойно звареної картоплі з запеченою куркою. Оксана вже збиралася підвестись, коли Ігор, наче між іншим, промовив: «У нас же велика квартира… Маму туди й поселимо». Це було сказано так буденно, ніби він просто оголошував про завтрашню погоду, але в голові Оксани … Читати далі

Листопадовий ранок видався сирим, сірим і на диво важким для Оксани, яка вже третю годину намагалася зосередитися на робочих таблицях у задушливому офісі. Її думки раз у раз поверталися додому, де чотирирічна Соломійка лежала з нежитем і кашлем. Дитячий садок закрили на карантин ще з понеділка, власна мати вже понад два роки мешкала в Польщі, … Читати далі

— Назаре, викинь негайно цей чек, інакше моя мама таке влаштує, що ми до ранку не заснемо! Люба різко висмикнула з рук чоловіка паперову стрічку з крамниці й сердито глянула на прозорий пакунок із ранніми рожевими помідорами. На кожному плоді ще трималися зелені хвостики, а шкірка лисніла так, ніби їх везли щонайменше з іншого континенту. … Читати далі

Телефон розбудив Варвару о п’ятій ранку. Дзвонили з невідомого номера. – Так, – сухо промовила Варвара. – Варюшо? – Почула вона дзвінкий і радісний жіночий голос. – Це ти? –  Я, – байдуже відповіла Варвара. – А це я, – радісно сказала жінка. – Ти мене впізнала? – Впізнала, – з ввічливості, щоб не образити, … Читати далі

Холод у винайманій квартирі відчувався особливо гостро, коли надворі западали сутінки. Андрій стояв біля вікна старої хрущовки, загорнувшись у потертий плед поверх теплого светра, і спостерігав, як один за одним гаснуть вуличні ліхтарі. Чорні прямокутники сусідніх будинків зливалися з важким листопадовим небом. Графік відключень знову змістився, і десять годин без електрики перетворилися на буденність, до … Читати далі

– Ти пробач мені, Світлано… – колишній чоловік стояв на порозі квартири і як міг зображував щире каяття. – Я сам не розумію, як так вийшло. Біс поплутав… Спокусила вона мене, розумієш? – Ти цікавий якийсь, – здивовано подивилася на нього Світлана. – Майже рік із іншою жінкою жив, а зараз прийшов вибачатися? Тільки навіщо? … Читати далі

— Мамо, ти тільки не клади слухавку, добре? У нас знову все зійшлося в один день. Власниця квартири чекає оплату до вечора, у Павла затримали гроші за підробіток, а я отримала менше, бо кілька змін скоротили. Можеш переказати хоча б шість тисяч гривень? Я поверну. Не одразу, але поверну, чесне слово. Галина Петрівна стояла посеред … Читати далі

Руки Марини не тремтіли, коли вона застібала блискавку старої синьої дорожньої сумки. Колись, ще до весілля, цей саквояж був свідком зовсім іншого життя: подорожей на море з подругами, безтурботного сміху до сліз у потязі, чіпсів просто з пакета і щасливих, засмаглих повернень додому. З тих пір сумка чекала свого часу на верхній полиці шафи, наче … Читати далі