Софіє, у мене ювілей! Навіть слухати нічого не хочу, ти мусиш бути! — мовила подруга прямо з порога. — Надюш, та куди я піду? Мені й вдягнути нічого. Давай краще ти до мене увечері зайдеш, посмажимо картоплі, побалакаємо… — Жодних хатніх посиденьок! Я вже замовила столики у гарному закладі. Будуть усі наші. Прийде Галя, пам’ятаєш її? Погладшала трохи, але така ж весела. Прийде Тарас — той взагалі вже тричі був одружений! Неужели ти не хочеш нікого побачити? Якщо не прийдеш, я справді ображуся. — Та в мене справді немає відповідного вбрання… — виправдовувалася Софія. — Вбрання ми тобі купимо! У ці вихідні йдемо разом. І зачіску зробимо. Тобі так личить, коли волосся підняте вгору. Я тобі ще й сережки свої дам. Все, це не обговорюється! У вихідні вони довго ходили крамницями й нарешті обрали вишукане темне сукню. До неї ідеально підійшла нитка світлого намиста. У день свята Софія сама вклала волосся, випустивши кілька м’яких пасом біля скронь. Надія допомогла з легким макіяжем. Коли Софія глянула у дзеркало, вона не впізнала себе. Звідти на неї дивилася вродлива, доглянута жінка. — Ні, це занадто. Я так не піду, це не я, — злякалася Софія й попрямувала до ванної, щоб усе змити. Якраз у цей момент намалювалася донька, яка приїхала на вихідні
«Жінки завжди дізнаються про зраду останніми, навіть коли про це вже плеще увесь район». — І що тим чоловікам бракує? Дружина ж гарна, господиня, хата сяє, а він по чужих хатах волочиться. Та ще й до кого — до офіціантки з місцевого шинку! — гомоніла жінка в черзі біля каси, навіть не здогадуючись, хто стоїть … Читати далі