Замовкни, Петре. Тобі аби в хліві засісти з пляшкою та квашеним огірком, — відрізала вона крізь зуби, не змінюючи приклеєної світської посмішки. — Не для того мій син п’ять років горбатився на турецьких фурах, щоб його дитину хрестили, як колгоспника в погребі. Нехай бачать. Нехай вони бачать
Кришталеві чарки на довгій ніжці тонко дзвеніли щоразу, коли повз стіл пробігали офіціанти в накрохмалених білих сорочках. Зала заміського ресторану «Панська садиба» потопала в пудровому фатині, живих білих гортензіях та витонченому запаху запеченої з розмарином телятини. Усе виглядало настільки бездоганно, що від цього віяло штучністю глянцевого журналу. Посередині зали, під аркою з білих та золотих … Читати далі