Віталій, зібравшись зранку, відкрив холодильник, кілька секунд шукав очима знайому коробочку з домашньою їжею, а потім здивовано обернувся до дружини. — А де мій обід? — запитав він, насупивши брови. — У кожного з нас тепер свої продукти, — спокійно, без жодної іронії відповіла Таїсія. — Учора я витратила кошти на дитячий сирок, кашу та фрукти для малечі. На закупівлю і приготування твого обіду в мене просто не залишилося вільних фінансів. — Ти це серйозно зараз кажеш? — Віталій помітно обурився. — Цілком серйозно. Я просто чітко виконую умови, які ти сам учора написав і повісив на холодильник. Ніякої самодіяльності. Чоловік закрив дверцята холодильника значно сильніше, ніж зазвичай. Він пішов на роботу голодним, навіть не подивившись на дружину перед виходом. Його впевненість у власній правоті, схоже, трохи похитнулася, але визнавати це він не збирався. Ближче до обіду, коли Софійка заснула, у двері тихо постукала сусідка з третього поверху, літня жінка пані Стефанія. Вона тримала в руках паперову квитанцію за опалення і мала дуже розгублений вигляд. — Таєчко, серденько, подивися, будь ласка, своїм досвідченим оком, — бідкалася сусідка, сідаючи на стілець. — Мені тут нарахували таку суму за тепло, ніби я сама обігрівала весь наш великий будинок. У конторі кажуть, що все правильно, автоматика рахувала. А я дивлюся на ці цифри і плакати хочеться, де ж старій людині стільки взяти
— Коли чоловік каже, що ти сидиш у нього на шиї, перебуваючи в декреті з немовлям, світ навколо наче на мить зупиняється. Саме це почула Таїсія звичайного буднього вечора, коли годувала маленьку Софійку овочевим пюре. Її чоловік, Віталій, не влаштовував скандалів і не підвищував голосу. Він просто акуратно поклав на дерев’яний кухонний стіл аркуш із … Читати далі