— Ти не розумієш, — сказав нарешті Андрій. — Це мама. Вона в розпачі. — Мама — доросла жінка, — сухо відрізала Лариса. — І їй давно час зрозуміти, що розпач — не знижка на відповідальність. — Ти черства, — видихнув він. Лариса посміхнулася. — А ти наївний.
— Ти серйозно зараз це говориш? — Лариса відклала гребінь, у який щойно вплітала перлини, і повільно повернулася до чоловіка. Голос її звучав тихо, але в ньому тремтів метал. — Продаю квартиру, щоб погасити борг твоєї мами? — Ну а що нам ще робити? — Андрій стояв біля вікна, блідий, як стіна. Погляд бігав по … Читати далі