Оксано, сховай ці гроші. Ви мої гості, ми раді вас бачити. Навіть не думай показувати це Толі, ми не збираємося брати гроші з рідних. Я відчула щиру вдячність. Мені здавалося, що родинні зв’язки для сестри дійсно понад усе. Літо минало швидко. Мама із самого початку чітко знала: вона повернеться додому наприкінці серпня, бо на неї чекав батько, рідний дім і школа з першого вересня. Я ж тим часом активно переглядала оголошення, розсилала резюме, спілкувалася з людьми і ходила на співбесіди, сподіваючись закріпитися. Світлана знала про мої пошуки, але з часом атмосфера в будинку почала помітно змінюватися. Анатолій ставав дедалі холоднішим і мовчазнішим. Він повертався ввечері, скупо вітався, уникав спільних розмов і зачинявся у своїй кімнаті. Світлана теж стала напруженою і дратівливою. Вона почала робити дрібні зауваження: то світло у коридорі горить даремно, то води під час душу витікає забагато, то кондиціонер працює довше, ніж треба. Ми з мамою намагалися поводитися якомога непомітніше, цілими днями гуляли в місті, економили кожну краплю води, але напруга в домі лише наростала. Усе стало на свої місця наприкінці серпня, за кілька днів до закінчення літа. Був спекотний день. Мама відпочивала нагорі. Я тихо спустилася на кухню випити води. Скляні двері на терасу були причинені, і звідти лунала розмова Світлани з чоловіком. Вони говорили емоційно, італійською мовою, будучи впевненими, що ми їх не чуємо або не зрозуміємо
Коли на старенькому вокзалі в Римі ми вийшли з вагона, розпечене південне повітря вдарило в обличчя густим запахом еспресо, сухої трави та розігрітого каменю. Мені здавалося, що попереду нас чекає незабутнє літо. Позаду залишився важкий навчальний рік, нескінченні перевірки зошитів, міська метушня та втома. Попереду відкривався довгий відпочинок у просторому будинку моєї рідної сестри Світлани. … Читати далі