— На старість літ у гори зібралася? Сама? — Петро поклав виделку. — Любко, ти при своєму розумі? — Сама не поїду. Валізу візьму. За столом хтось пирснув, але відразу стих. Петро не любив, коли сміялися не з його жартів. — Я серйозно питаю. — І я серйозно відповідаю. Квитки купила, кімнату замовила. — На … Читати далі
Ольга Петрівна розлила чай і підсунула сусідці тарілку з яблучним пирогом. — Куштуй, Галино. Тільки чесно кажи, як вийшло. Галина Василівна відламала шматочок і примружилася від задоволення. — Олю, ну чого ти питаєш? Як завжди, смакота! — Пироги в мене виходять, — зітхнула господиня. — А от із рідними біда. — Знову про Сергія? — … Читати далі
— Мамо, скільки можна про одне й те саме? Нотаріус до п’ятої працює! Ірина кинула сумку на стіл. Ложечка в материній чашці дзенькнула об край. Ганна Петрівна сиділа на ліжку, притискаючи до колін вовняну хустку. — А я тебе до нотаріуса не просила записувати. — Бо ти ніколи ні на що не зважишся! Сидітимеш тут … Читати далі
Оксана знайшла в гостьовій кімнаті зарядку й написала Світлані: – Ви провід забули. Вислати посилкою? Відповідь прийшла майже відразу: – Не треба, у нас таких кілька. Хай у вас лежить, ще приїдемо. Оксана поклала зарядку в шухляду. Потім зняла із сушарки гостьові рушники й глянула на другий комплект постільної білизни, що чекав біля пральної машини. … Читати далі
— Дружино, я все вирішив. Твої тут тільки капці біля порога. Бери торбу й звільняй спальню, поки мама сходами піднімається. Любомира завмерла з мискою тертих яблук у руках. Зі спальні долинуло скляне дзенькання. — Славку… Що ти там робиш? — Твої баночки складаю. Не стій, допомагай. Вона поставила миску на стіл і зайшла до кімнати. … Читати далі
Олеся ненавиділа всіх. Вихователів, дітей, весь світ. Але найбільше — матір. — Виросту, знайду її й помщуся, — одного разу сказала вона виховательці. — Олесю, ти ж нічого про неї не знаєш. — Знаю! Вона мене покинула. Хіба цього мало? Себе Олеся пам’ятала тільки в дитячому будинку. Її кілька разів переводили: вона постійно билася, і … Читати далі
Телефон на тумбочці задзеленчав о пів на восьму суботнього ранку. Олена прокинулася раніше за чоловіка й машинально взяла його телефон. На екрані світилося повідомлення від Лариси Павлівни: «Сьогодні миємо вікна у вітальні та на кухні, знімаємо й переперемо штори, розморозити холодильник. І нехай Олена захопить свій засіб для плитки, бо мій не бере». Олена поклала … Читати далі
— Жінко, ви куди? Тут зайнято! Ми до п’ятниці заплатили! Ніна Сергіївна завмерла на порозі власної квартири. В одній руці — пакет із капцями, кухлем і недорозгаданим кросвордом. Другою вона все ще трималася за ключ у замку. Її ключ. Її замок. Толя врізав його ще у вісімдесят дев’ятому, весь вечір лаючись на криву дверну коробку. … Читати далі
— Ти мене вибач, дитино, але я прийшла подарунок повернути. Бо мені від нього тільки вити хочеться. Галина Василівна стояла на порозі, запнута хусткою під самісіньке підборіддя, й дивилася на мене так, ніби боялася: зараз і я скажу, що вона вигадує. — Який подарунок? — я завмерла з лопаткою в руці. На сковорідці шкварчали сирники. … Читати далі
Лідія стояла на стільці й діставала з верхньої полиці теплі светри, коли за спиною двічі клацнула рулетка. — Метр двадцять сім. Чудово стане, — задоволено сказав Костянтин. — Що стане? — Крісло. Вона спустилася, поклала светри в коробку й подивилася на колишнього чоловіка. Після розлучення минув лише тиждень, а він уже ходив квартирою з рулеткою, … Читати далі