Дім у Верхніх Лозах пахнув димом, ваніллю і чимось давнім, що не мало назви. У кухні на довгому дубовому столі лежав розкачаний круг тіста, а поруч скалка, вся в борошні та засохлих грудках. Орися стояла над столом із брудними по лікті руками й дивилася на пожовклу картку з рецептом. Папір ламався на згинах, чорнило вицвіло … Читати далі
— Мати сказала, що мій покійний батько плюнув би мені в пику, якби дізнався, яка я жадібна мерз ота, — прошепотів я у темряві кухні, витираючи з долоні мазут і піт після чотирнадцяти годин на складі. Оксана не відповіла. Вона стояла навпроти в старенькій піжамі, тримаючи в руках роздерті черевички нашого семирічного сина Назара. Підошва … Читати далі
Телефонний дзвінок застав мене біля вікна вітальні. Я саме дивилася, як зимове сонце лягає на нову світлу підлогу, зігріває дошки, і в кімнаті стоїть запах свіжого дерева, лаку та зовсім нового, чистого життя. Стіл уже стояв посередині — великий, дубовий, важкий. На кухні блищали новенькі ручки шафок, диван у кутку чекав на перші подушки. Десять … Читати далі
Одного разу Марина Сергіївна, сусідка по ділянці, перехопила Ірину біля хвіртки, коли та обережно ставила на землю пакет із саджанцями. Жінка озирнулася, ніби боялася, що її слова почує паркан, і заговорила швидко, майже пошепки, ковтаючи слова. — Іринко, я не пліткарка, ти ж знаєш. Але щосереди у вас тут постійно стоїть одна й та сама … Читати далі
Чоловік 40 років жартував, що син на нього не схожий. Зробили тест заради сміху: результат прийшов — і він мовчки зібрав речі. Звук увімкненого телевізора у вітальні заглушував розмірене дзенькання ложок об фаянс, створюючи ілюзію звичайного сімейного вечора. На екрані миготіли кадри з передачі про подорожі: лазурне море, білі будиночки Санторіні та смагляві місцеві жителі, … Читати далі
– Я не приїду, Катерино. У мене справи, – сказала Ірина телефоном. – Ірино, мені потрібно всього на кілька годин вийти. Ти не можеш приїхати й побути зі своєю матір’ю? – Я ж сказала, що не можу! Чому ти щоразу звертаєшся до мене так, ніби я маю все кидати? – А я, значить, маю? Я … Читати далі
Трубка в моїй руці так дрижала, що пластмасовий корпус раз по раз бився об сережку у вусі. З динаміка рвався різкий, владний голос моєї рідної сестри Марини. Вона завжди говорила так, ніби оголошувала вирок у сільському клубі: гучно, впевнено й не даючи вставити жодного слова. – Ти взагалі при здоровому глузді, Лідо? – кричала Марина, … Читати далі
Старенька пані Марія нарешті заснула. Її важке, вікове дихання ледь долітало з дальньої спальні крізь прочинені двері. У великій палермській квартирі з високими стелями знову запанувала тиша, яка тут щовечора приходила десь після одинадцятої. Лише десь унизу, на вузькій кам’яній вуличці, зрідка гуркотів самокат, а в кутку тихо гудів холодильник. Я навшпиньках пройшла на простору … Читати далі
На оголошенні заповіту нотаріус прочитав: квартира в центрі Києва дістається невістці, яку свекруха шість років не терпіла. Колишній чоловік Марини, Ігор, закричав, що мати збожеволіла. Але нотаріус знав те, чого не знав він: останні три місяці життя Зінаїди Марківни біля її ліжка сидів не син. — Усе моє майно, включно з квартирою на вулиці Лютеранській… … Читати далі
— Марічко, я все обдумав і вирішив: я повертаюся, тож посмаж мої улюблені котлети, бо в кума від сухої їжі мені вже зле. Голос Сергія в слухавці звучав упевнено, дзвінко й навіть трохи весело, ніби він телефонував не після місяця повної мовчанки, а просто збирався додому після звичайної зміни. На тлі було чути, як грюкнули … Читати далі