Карині було неспокійно на душі. Як би їхній парубоцький вечір не перетворився на не зрозуміло що… Карина бачила, як блищать від радості чоловікові очі. Сказав, не візьме її, значить, не візьме.

За вечерею Олег відклав виделку й ніби між іншим сказав:

— Я на кілька днів поїду. До Олексія Юрко приїжджає, хочемо зустрітися. Стільки років із хлопцями не бачилися!

— Хлопцям уже по сорок, — усміхнулася Карина. — А дружини з вами поїдуть?

— Та ні, звісно! Чоловіча компанія буде.

— А я б із тобою проїхалася. З Наталкою побачилася б, твоїх друзів давно не бачила…

— Карино, ну навіщо? Ми на рибалку збираємося, на озеро. Хочемо спокійно посидіти, поговорити.

— А ми вам заважатимемо? Ідіть на своє озеро, а ми з Наталкою погуляємо.

— Ні, цього разу без дружин. Навіть не проси.

Карина відклала виделку.

— А Юрко зараз одружений? Він усе «ту саму» шукає. У нас скоро онуки з’являться, а він, мабуть, і не думає про дітей.

— Та все в нього добре. Жінок тільки й змінює, — сказав Олег і мимоволі усміхнувся.

— Он як… Весело живе?

— Та я звідки знаю? — Олег потягнувся по хліб. — Давно ж не бачилися.

Але очі в нього блищали. Карина знала Юрка: той завжди знаходив собі пригоди й друзів за собою тягнув. Вона вже хотіла ще щось сказати, та в цю мить задзвонив телефон.

— Маринка, — глянула Карина на екран. — Алло, привіт!

— Привіт, Каринко! Слухай, ти якось розповідала про одну страву. Там картопля, м’ясо, помідори, усе в духовці запікається… Як вона називається?

Карина поглянула на чоловіка й раптом вигукнула:

— Та ти що?! І коли він приїжджає? Завтра?

— Хто? — розгубилася Марина. — Карино, ти мене чуєш? Я про рецепт питаю.

— До вечері? Звісно, прийду! Мій якраз до друзів їде.

Олег насторожився.

— Каринко, який ще… — почала Марина.

— І на дачу з вами зможу, чому ж ні? — перебила її Карина. — Ой, а Ігор розлучився? Оце новина!

Вона витримала паузу й скоса глянула на Олега. Той уже не їв.

— Пам’ятаєш, як він за мною бігав? Так любив, так любив! А я за Олега заміж вийшла. Він тоді довго отямитися не міг…

— Який Ігор? — прошепотіла в слухавку Марина. — У тебе все гаразд?

— Ну, все, завтра побачимося! Нову сукню одягну, а то висить у шафі без діла. І рецепт захоплю.

Карина поклала слухавку й узяла виделку.

— Стривай, — сказав Олег. — Який ще Ігор приїжджає?

— Та так, Маринчин двоюрідний брат. Колись за мною залицявся. Продав тут квартиру, поїхав в інше місто, одружився. А тепер, бачиш, розлучився.

— І вона тебе запросила?

— Ну так. Давно ж не бачилися.

— А на дачу навіщо? Для братика, чи що? Він тепер вільний, ти сама приїдеш, ще й у новій сукні…

— Олеже, ти серйозно? Усе це було сто років тому.

— А ти ж сама сказала, що він отямитися не міг!

— Так минуло вже скільки часу! Я просто з Мариною побачуся, з ним поговорю. Що такого?

Олег насупився.

— Ти ж до друзів їдеш, — додала Карина. — Я тобі довіряю.

— При чому тут це?

— А при тому, що Юрко цілком може й дівчат покликати. Я його знаю. Але я ж не забороняю тобі їхати.

— Які ще дівчата? Не потрібні вони мені! Та я їх і знати не знаю!

— А мене Ігор, на твою думку, досі любить?

— Ти йому подобалася. Навіщо тобі туди йти?

— А що мені три дні вдома робити? Ти до друзів, а я навіть до подруги не можу?

— Можеш до подруги. Але без цього твого Ігоря!

— Це ти їй скажи, щоб брата з дому виставила, поки я в гостях.

Олег підвівся, пройшовся кухнею й зупинився біля дверей.

— Ех, та не поїду я нікуди!

— Як це не поїдеш? Ти ж так хотів із хлопцями побачитися.

— Та не дуже й хотів. Знаю я Юрка: гулятимуть до ранку, ніякого здоров’я не вистачить. Краще вдома залишуся.

— А рибалка?

— Іншим разом порибалимо. Завтра з тобою в кіно сходимо. Сукню свою вигуляєш. І не треба до Марини на дачу їхати.

Карина ледь стримала усмішку.

— Ну, дивися сам. Не хочеш — не їдь.

Наступного дня вона зателефонувала Марині.

— Нарешті! — одразу вигукнула подруга. — Що це було вчора? Я в тебе рецепт питаю, а ти про якогось Ігоря! Я вже подумала, може, тобі говорити незручно.

— Та все гаразд, Марино. Вигадала я його.

— Кого?

— Ігоря! І брата твого двоюрідного, і те, що він розлучився. Усе на ходу.

— Та ну тебе! Навіщо?

— Олег до друзів зібрався на кілька днів. І Юрко там буде, пам’ятаєш такого? Він усе посміюється з чоловіків, які за дружин тримаються. Знаю я їхні посиденьки…

— То ти через це виставу влаштувала?

— А що мені лишалося? Просилася з ним — не взяв. От я й вирішила подивитися, як йому сподобається, коли я без нього на дачу поїду.

Марина розсміялася.

— Ну ти артистка! А я сиджу з телефоном і думаю: який брат? Який Ігор?

— Якщо Олег запитає, то Ігор — твій двоюрідний брат. Нещодавно розлучився. Запам’ятала?

— Ой, запам’ятала. І що, Олег повірив?

— Ще й як! Сказав, залишиться вдома. Ми сьогодні в кіно йдемо.

— А сукню нову вдягнеш?

— Авжеж! Не дарма ж я про неї розповідала.

Подруги засміялися.

— От збереться твій Марко на парубоцький вечір, — сказала Карина, — побачимо, що ти придумаєш.

— Сподіваюся, до цього не дійде. Але якщо раптом…

— Дзвони. Я тобі підіграю!

Карина попрощалася й пішла діставати сукню. Олег уже зазирнув до кімнати:

— Ти скоро? А то на сеанс запізнимося!

— Хвилиночку! — відгукнулася вона. — Я ж маю гарно виглядати.

— Для мене старайся, чуєш? Не для якогось там Ігоря.

— Для тебе, для тебе, — засміялася Карина.

Залишити коментар