За вечерею Олег відклав виделку й ніби між іншим сказав:
— Я на кілька днів поїду. До Олексія Юрко приїжджає, хочемо зустрітися. Стільки років із хлопцями не бачилися!
— Хлопцям уже по сорок, — усміхнулася Карина. — А дружини з вами поїдуть?
— Та ні, звісно! Чоловіча компанія буде.
— А я б із тобою проїхалася. З Наталкою побачилася б, твоїх друзів давно не бачила…
— Карино, ну навіщо? Ми на рибалку збираємося, на озеро. Хочемо спокійно посидіти, поговорити.
— А ми вам заважатимемо? Ідіть на своє озеро, а ми з Наталкою погуляємо.
— Ні, цього разу без дружин. Навіть не проси.
Карина відклала виделку.
— А Юрко зараз одружений? Він усе «ту саму» шукає. У нас скоро онуки з’являться, а він, мабуть, і не думає про дітей.
— Та все в нього добре. Жінок тільки й змінює, — сказав Олег і мимоволі усміхнувся.
— Он як… Весело живе?
— Та я звідки знаю? — Олег потягнувся по хліб. — Давно ж не бачилися.
Але очі в нього блищали. Карина знала Юрка: той завжди знаходив собі пригоди й друзів за собою тягнув. Вона вже хотіла ще щось сказати, та в цю мить задзвонив телефон.
— Маринка, — глянула Карина на екран. — Алло, привіт!
— Привіт, Каринко! Слухай, ти якось розповідала про одну страву. Там картопля, м’ясо, помідори, усе в духовці запікається… Як вона називається?
Карина поглянула на чоловіка й раптом вигукнула:
— Та ти що?! І коли він приїжджає? Завтра?
— Хто? — розгубилася Марина. — Карино, ти мене чуєш? Я про рецепт питаю.
— До вечері? Звісно, прийду! Мій якраз до друзів їде.
Олег насторожився.
— Каринко, який ще… — почала Марина.
— І на дачу з вами зможу, чому ж ні? — перебила її Карина. — Ой, а Ігор розлучився? Оце новина!
Вона витримала паузу й скоса глянула на Олега. Той уже не їв.
— Пам’ятаєш, як він за мною бігав? Так любив, так любив! А я за Олега заміж вийшла. Він тоді довго отямитися не міг…
— Який Ігор? — прошепотіла в слухавку Марина. — У тебе все гаразд?
— Ну, все, завтра побачимося! Нову сукню одягну, а то висить у шафі без діла. І рецепт захоплю.
Карина поклала слухавку й узяла виделку.
— Стривай, — сказав Олег. — Який ще Ігор приїжджає?
— Та так, Маринчин двоюрідний брат. Колись за мною залицявся. Продав тут квартиру, поїхав в інше місто, одружився. А тепер, бачиш, розлучився.
— І вона тебе запросила?
— Ну так. Давно ж не бачилися.
— А на дачу навіщо? Для братика, чи що? Він тепер вільний, ти сама приїдеш, ще й у новій сукні…
— Олеже, ти серйозно? Усе це було сто років тому.
— А ти ж сама сказала, що він отямитися не міг!
— Так минуло вже скільки часу! Я просто з Мариною побачуся, з ним поговорю. Що такого?
Олег насупився.
— Ти ж до друзів їдеш, — додала Карина. — Я тобі довіряю.
— При чому тут це?
— А при тому, що Юрко цілком може й дівчат покликати. Я його знаю. Але я ж не забороняю тобі їхати.
— Які ще дівчата? Не потрібні вони мені! Та я їх і знати не знаю!
— А мене Ігор, на твою думку, досі любить?
— Ти йому подобалася. Навіщо тобі туди йти?
— А що мені три дні вдома робити? Ти до друзів, а я навіть до подруги не можу?
— Можеш до подруги. Але без цього твого Ігоря!
— Це ти їй скажи, щоб брата з дому виставила, поки я в гостях.
Олег підвівся, пройшовся кухнею й зупинився біля дверей.
— Ех, та не поїду я нікуди!
— Як це не поїдеш? Ти ж так хотів із хлопцями побачитися.
— Та не дуже й хотів. Знаю я Юрка: гулятимуть до ранку, ніякого здоров’я не вистачить. Краще вдома залишуся.
— А рибалка?
— Іншим разом порибалимо. Завтра з тобою в кіно сходимо. Сукню свою вигуляєш. І не треба до Марини на дачу їхати.
Карина ледь стримала усмішку.
— Ну, дивися сам. Не хочеш — не їдь.
Наступного дня вона зателефонувала Марині.
— Нарешті! — одразу вигукнула подруга. — Що це було вчора? Я в тебе рецепт питаю, а ти про якогось Ігоря! Я вже подумала, може, тобі говорити незручно.
— Та все гаразд, Марино. Вигадала я його.
— Кого?
— Ігоря! І брата твого двоюрідного, і те, що він розлучився. Усе на ходу.
— Та ну тебе! Навіщо?
— Олег до друзів зібрався на кілька днів. І Юрко там буде, пам’ятаєш такого? Він усе посміюється з чоловіків, які за дружин тримаються. Знаю я їхні посиденьки…
— То ти через це виставу влаштувала?
— А що мені лишалося? Просилася з ним — не взяв. От я й вирішила подивитися, як йому сподобається, коли я без нього на дачу поїду.
Марина розсміялася.
— Ну ти артистка! А я сиджу з телефоном і думаю: який брат? Який Ігор?
— Якщо Олег запитає, то Ігор — твій двоюрідний брат. Нещодавно розлучився. Запам’ятала?
— Ой, запам’ятала. І що, Олег повірив?
— Ще й як! Сказав, залишиться вдома. Ми сьогодні в кіно йдемо.
— А сукню нову вдягнеш?
— Авжеж! Не дарма ж я про неї розповідала.
Подруги засміялися.
— От збереться твій Марко на парубоцький вечір, — сказала Карина, — побачимо, що ти придумаєш.
— Сподіваюся, до цього не дійде. Але якщо раптом…
— Дзвони. Я тобі підіграю!
Карина попрощалася й пішла діставати сукню. Олег уже зазирнув до кімнати:
— Ти скоро? А то на сеанс запізнимося!
— Хвилиночку! — відгукнулася вона. — Я ж маю гарно виглядати.
— Для мене старайся, чуєш? Не для якогось там Ігоря.
— Для тебе, для тебе, — засміялася Карина.