Uncategorized

Травневе сонце заливало вітальню родини Волконських золотистим світлом. За великим столом, накритим білосніжною скатертиною, зібралися родичі та близькі друзі. Привід для зустрічі був особливий — шістдесятиліття Алевтини Сергіївни, матері Тараса. Ірина поправила складку на своїй сукні смарагдового кольору й кинула погляд на чоловіка. Тарас сидів поруч із матір’ю, періодично поглядаючи на годинник. Його обличчя виражало … Читати далі

Невістка вирішила, що я зобов’язана залишити дачу заради її матері: після 6 візитів я поставила умову Я саме перелічувала накладні в підсобному приміщенні, коли заверещав домофон. На порозі стояла Ніна, сестра мого колишнього чоловіка. Без дзвінка, без попередження – прийшла до крамниці в розпал робочого дня. Я працюю старшим продавцем у крамниці будівельних матеріалів. У … Читати далі

Стрілка годинника над кухонним столом повільно доповзала до дев’ятої вечора. На вимитій до блиску стільниці стояв відкритий ноутбук. Марина гортала фотографії заміського комплексу біля соснового лісу: білі тераси, прозоре озеро, дерев’яні альтанки з теплими пледами та великі порцелянові чашки з густою пінкою капучино. Вона подумки вже була там — подалі від щотижневих звітів, шкільних батьківських … Читати далі

Ірина стояла посеред порожньої вітальні й повільно поверталася навколо своєї осі, розглядаючи кімнату. Світло осіннього сонця пробивалося крізь ще не завішені вікна, освітлюючи свіжопофарбовані стіни. Квартира. Її власна квартира. Та, до якої йшла п’ять років. Шлях був довгим і непростим. Ірина працювала інженером-проєктувальником у будівельній компанії, брала додаткові замовлення на вихідних, відмовляла собі в поїздках … Читати далі

— Оксано, ти можеш переклеїти шпалери хоч у колір морської хвилі, але цей сервант залишиться на своєму місці, бо він бачив ще твого дідуся! — категорично вигукнула Галина Петрівна. А донька лише зітхнула й відповіла: “Мамо, дідусь помер двадцять років тому, а сервант досі займає половину мого робочого кабінету! Того сонячного вересневого ранку у трикімнатній … Читати далі

— Вона стоїть посеред вітальні, сльози котяться горошинами, і так гірко вигукує: “Мамо, воно ж падає! Я ж лісовий їжачок, як мені тепер нести запаси до нірки?!” — з посмішкою згадувала Маринка, розправляючи маленький дитячий светрик. — І от як тут втримати серйозний вигляд та проявляти педагогічне співчуття, коли трирічна дитина абсолютно щиро намагається начепити … Читати далі

— Та ти хоч уявляєш, що буде, якщо твій автоматичний курятник відкриється о третій ночі через збій програми?! — сплеснула долонями Катерина Іванівна, суворо дивлячись на зятя. А Андрій лише спокійно поправив окуляри й відповів: “Тоді наші кури вперше побачать зорепад! Того травневого суботнього ранку на подвір’ї дачної ділянки панувала особлива атмосфера. Пташки співали в … Читати далі

О пів на сьому ранку на кухні у Галини Семенівни вже кипіла вода, на підвіконні лежали парасольки кропу, а на великому столі рівними рядами стояли чисті банки. Огірки ще з п’ятої години мокли у двох емальованих мисках. Галина прокинулася вдосвіта, зібрала їх на городі, перебрала, помила, принесла з комори кришки й тепер працювала майже без … Читати далі

– Вибачте, ви мене на квартиру не пустите? Я проживання відпрацюю, – постукав Сергій у перший же будинок, що трапився. Виглянув старий дід. – Іди вже звідси, пройдисвіте. Лазять тут всякі, – і зачинив двері. У другому, у третьому йому теж відмовили. У четвертому послали мaтом і спустили величезного пса. Той відірвав у його куртки … Читати далі

— Краще б ви ці гроші дітям віддали або паркан новий поставили, ніж байдики бити і такі гроші витрачати на дурниці! Голос моєї свекрухи, Ганни Василівни, пролунав так виразно, що офіціант за сусіднім столиком ледь не випустив тацю. Вона сказала це з такою щирою образою в очах, немов мої батьки не за власний кошт поїхали … Читати далі