«Я зробив помилку, що пішов до іншої», — зізнався чоловік дружині Зоя Сергіївна ніколи не думала, що у свої шістдесят п’ять почуватиметься настільки самотньою у власній квартирі. Дві кімнати, наповнені спогадами про минуле, тепер здавалися надто просторими й порожніми. Особливо після того, як її чоловік Григорій переїхав до своєї квартири — тієї самої, що дісталася … Читати далі
— Можеш далі мені не відповідати. А я назву дочку твоїм ім’ям, щоб ти хоч так була присутня в моєму житті!! — Максимко, ти взагалі тверезо міркуєш?! Твоя нова дружина хоч здогадується про твої дивні фантазії, чи ти й їй життя перетвориш на суцільний театр?! Мене звавати Христина. Мені тридцять два роки, я працюю ландшафтною … Читати далі
— Люсю, я зачиню хвіртку знадвору на замок, — мовив Богдан тієї суботи, діловито дзеленчачи зв’язкою ключів у кишені робочої куртки. — Твій внутрішній гачок зовсім слабенький, а мені так буде набагато спокійніше. Побудеш тут на дачі, відпочинеш, подихаєш, а я поїду у справах до кума. Посидимо, обговоримо роботу. — Богдане, а як я вийду, … Читати далі
— Ти що, зовсім здурів? Де Юля?! — Зоя увірвалася у вітальню, очі червоні від сліз. Ілля ліниво підвів погляд від екрана телефона, потягуючись на дивані немов кіт на сонці. — Яка Юля? Про що ти? — Наша донька! Її немає в садочку, вихователька сказала, що ти її забрав годину тому! — Уперше чую. Може, … Читати далі
– Мамо, невже ти справді думаєш, що дорослому чоловікові конче потрібні оці трилітрові слоїки з повидлом і здоровенна торба з пирогами, від яких лопаються шви на сумці? Я заробляю достатньо, щоб зайти в будь-яку крамницю біля будинку й накупити собі всього готового на тиждень наперед, не витрачаючи твоє здоров’я на стояння біля гарячої плити! – … Читати далі
Рідня колишнього приїхала вчити мене родинної совісті. А додому поїхали зовсім з іншим уроком. Я методично складала його шкарпетки в сміттєвий пакет. Кожна пара – як маленька капітуляція перед здоровим глуздом. Ці, в сіру смужку, я дарувала йому на Новий рік. Ці, з діркою на п’яті, він відмовлявся викидати. Тепер усе це летіло в темний … Читати далі
Жовтневий дощ третю добу барабанив по даху старого будинку в селі під Миргородом, перетворюючи город на рідке місиво, а стежки – на слизькі струмки. Пахло мокрим листям, димком із сусідських печей і тією особливою застиглою вогкістю, що приходить наприкінці жовтня, коли літо вже забуте, а сніг ще не випав. Любов Андріївна затопила піч, поставила на … Читати далі
— Я повертаюся до дружини, вибач, нам треба все це закінчити, — вимовив Назар, приготувавшись до сліз і докорів, але від почутої відповіді у нього просто відібрало мову. — Слава Богу, нарешті! — з щирим полегшенням видихнула молода дівчина й навіть усміхнулася. — А то я вже не знала, як мені звідси вирватися. Назар стояв … Читати далі
Осінній вечір опускався на подвір’я повільно, огортаючи хату густим запахом зів’ялого чорнобривцю та сирої землі. Надія сиділа на низькому ослоні біля печі, оббираючи квасолю. Пальці рухалися звично, стручки тріщали з глухим сухим звуком, а білі зернята сипалися в полив’яну миску. Двадцять два роки вона засинала й прокидалася в цьому домі. Кожна мостина тут була знайома … Читати далі
Валіза стояла у передпокої. Не його валіза – Тимко одразу це зрозумів. Свою він знав: стара, з відірваною блискавкою, мати підмотувала скотчем. А ця була чужою, коричневою, із якоюсь биркою на ручці. З таких речей не дістають. У такі складають. Щоб відвезти. Він стояв на порозі кімнати, не знімаючи куртки, і дивився на цю валізу, … Читати далі