— Невістко! Ти на себе глянь! Ти ж на кого схожа?! Хіба ти пара моєму синові, моїй дитині, моїй гордості?! Сіра мишка, ні до господарства хисту, ні до манер, ні роду, ні племені! Збирай свої клунки й геть із моєї квартири, щоб я тебе тут більше не бачила, бо через тебе мій Артемко не знає світлого життя й марнує себе в цьому кутку! — пронизливо, з неприхованою зневагою кричала Людмила Петрівна, тицяючи пальцем у двері, за якими вже стояла зібрана валіза Марини
— Невістко! Ти на себе глянь! Ти ж на кого схожа?! Хіба ти пара моєму синові, моїй дитині, моїй гордості?! Сіра мишка, ні до господарства хисту, ні до манер, ні роду, ні племені! Збирай свої клунки й геть із моєї квартири, щоб я тебе тут більше не бачила, бо через тебе мій Артемко не знає … Читати далі